Іван Франко - Україна самостійна

І отсе все – і романтичний республіканізм Рилєєва, і безполітичний гуманізм Пушкіна та Лєрмонтова, і трохи містичне народництво Герцена, і соціалістичний радикалізм Чернишевського, і реакційний аскетизм Достоєвського та Толстого – д. Глушкевич «ничтоже сумняшеся» зливає в один ківш і видає за «идею русского народа». Вибачайте, д. Глушкевич, коли вам скажемо, що се не жодна ідея руського народу, а ваша власна – сказати б вам «русским» словом – «белиберда», саламаха неясних вам самим речей і імен. Бо хіба ж се свідчить про ясність ваших думок, коли ви в одній хвилі бачите в тій ідеї «антитезу до західноєвропейського матеріалізму», а зараз же в дальшій говорите, що та ідея «всемірна», значить, обіймає не лише Росію, але й Західну Європу?

На ту свою «ідею» д. Глушкевич покладає великі надії. «Коли тут, у Галичині, весь народ перейметься нею, то українство само собою зникне». Було би дуже цікаво довідатися від д. Глушкевича, від котрої ж саме з тих многих і суперечних із собою ідей, на які він натякнув, зникне галицьке українство? Чи від республіканізму Рилєєва, який і сам у своїх найкращих творах сильно українофільствував? Чи від соціалізму та критицизму Чернишевського, що мав значний вплив на зворот одної часті галицько-руської молодежі 70-х років від москвофільства до українофільства? Чи, нарешті, від доктрин Достоєвського та Толстого? Може, не зайвим буде знати д. Глушкевичу, що галицьке українство давненько вже і, як показується, далеко глибше і основніше від молодих москвофілів передискутувало і перетравило ті і многі інші ідеї найкращих синів не лише самої Росії, але й інших освічених країв, що, значить, у ідейній боротьбі воно не так легко уступить із поля, як се здається молодим ідеалістам москвофільського табору.

Свою промову закінчив д. Глушкевич покликом: «Отже, наперед, браття, на стрічу тій ідеї вселюдського братерства і всемірної любові!» Що ж се за нова ідея, про яку ми в попередній промові не чули нічого? Поперед усього, що се за «всемірна любов?» Чи се має значити, що д. Глушкевичу замало землі з її людьми й звірами і він хоче обняти своєю любов’ю також мешканців Марса, Венери і інших небесних тіл? Дуже гарно, тільки як же се так, що, голосячи поклик до «всемірної» любові, бесідник ані словечком не згадав про практичну, діяльну любов до найближчих собі своїх братів у Галичині, від яких він силкується відрізнитися і мовою, і симпатіями, і отим своїм нібито високим, а направду зовсім пустим ідеалізмом? Чи не тямить д. Глушкевич гарних євангельських слів: «Хто каже, що любить Бога («всемірна любов»), а ненавидить свого брата, лож єсть»? І чи ті слова так-таки нічогісінько не говорять до сумління його і його співпартійників? І що має значити «ідея вселюдського братерства», коли одною з головних задач ширення тої ідеї в Галичині має бути, аби тут «само собою зникло українство», т. є. аби щез напрям, що в основу своєї програми поклав працю на ґрунті для рідного народу, для розвивання його добробуту, його духового життя, отже, і його мови? Чим сей напрям такий лихий і такий шкідливий, що д. Глушкевич і йому подібні виключають його зі свого «вселюдського братерства» і «всемірної любові»?

Коли помилюся, спростуйте мене, д. Глушкевичу й тов., але мені здається – і я суджу так не лише зі слів, переданих д-ром Копачем, – що у вас нема ніяких переконань і ніяких вироблених ідей, і ви силою інерції держитеся шаблонів, вироблених не вами, напряму, якого мета одна – нажива, кар’єра, особиста користь, а при тім бажання звільнити себе від обов’язку важкої праці для добра найближчого, рідного вам народу. Спростуйте мене, коли роблю вам кривду, але спростуйте не голими словами, а фактами. А я зі свого боку вкажу на такі факти, як те, що ви й досі не відважуєтеся греміально виявити своїх поглядів і своєї програми, запротестувати проти реакційних та кнутопоклонних голосів своєї партійної преси. Чую, що багато дехто між вами не годиться з поглядами д. Мончаловського, але де ж прилюдна заява ваших поглядів? Ось і ваш ювілейний вечерок. Д-р Копач каже як очевидець, що під час промови д. Глушкевича при згадці про те, що Горькому грозить шибениця, російський консул, а за ним деякі з ваших старших повиходили з зали, – а «Галичанин» заперечив тому в живі очі. Де ж ваше свідоцтво? Чом не станете в обороні правди, будь вона яка будь? Я чую, що між вами якийсь час ішли дебати про потребу такого гуртового, прилюдного виступу, та нарешті переважила думка д. Мончаловського, що «пощо вам наражатися, розмазувати» і т. д., і ви присіли. Чи так роблять люди справді ідейні й характерні? Ні, такими аргументами тямте собі, молоді русофіли – ведуть худобу до жолоба, а не молодих борців на життєве бойовище. Ваші слова про «вселюдське братерство і всемірну любов», мов блискавка, відкрили мені порожнечу вашого серця. Qui nimis probat, nihil probat 9 9 Хто багато доводить, нічого не доводить ( лат .). . Хто ставить собі занадто широкі ідеали, той показує, що для життєвої потреби не має ніяких.