Іван Франко - Відрубність Галичини

Відомість про сей патент блискавкою облетіла всі гуцульські гори. Сотками йшли гуцули з далеких гір до Плоскої, щоб на власні очі побачити патент і почути про нього пояснення Кобилиці. А впевнившися, вони цілими громадами почали спротивлятися панам, не хотіли робити панщини, самовільно врубувалися в ліси, випасали панські полонини і ставилися що раз грізніше не лише до панів, але й до камеральних урядників, раз у раз покликаючися на хризов Дуки й на патент Кобилиці.

Знов страшна тривога вдарила на панів. Весною й літом 1847 р. вплинуло до чернівецького «крайсамту» багато жалоб на селян та на бунтівника Кобилицю. Боячися нового вибуху, чернівецький староста Ізеческул велів якнайшвидше арештувати Кобилицю. Його вхопили на ярмарці в Путилові, завели до Чернівець і віддали під суд, який по кількамісячнім слідстві признав його винуватим: за ошуканство та розширювання серед народу фальшивих та тривожних слухів його засудили на кількамісячну в’язницю. На як довго – не знаємо; знаємо лише, що від літа 1847 до мая 1848 Кобилиця сидів у в’язниці в Чернівцях, так що в 1848 р. пани не без певної підстави могли говорити, що він був кримінально караний. Та в очах народу ся кара була для нього найбільшою честю.

А тим часом, коли Кобилиця сидів у тюрмі, впала струпішіла будова меттерніхівого абсолютизму. Швидко за нею пішла й панщина: в Галичині її скасовано патентом з 17 цвітня, а фактична свобода почалася від 3 мая. Серед галицьких селян запанувала нечувана радість, яка, певно, передавалася й на Буковину. Буковина ще від червня 1846 р. була у аграрних справах відділена від Галичини (повне відділення доконане було аж 1854 р.), тим-то й патент 17 цвітня її не тикався. Та буковинська людність сильно заворушилася тим, що сталося в Галичині. Ніякі докази не могли переконати селян, що панщина скасована лише в Галичині, а вони, жиючи під тим самим цісарем, мусять терпіти й далі. По буковинських селах пішов гомін, посипалися погрози на панів; ті знов і собі ж силкувалися не тратити своєї поваги і вживали своїх випробованих способів для заспокоєння селян. І так іще при кінці мая дідич Гондур у Глиниці всім селянам, що не хотіли йти на панщину, велів, як висловлюється один кореспондент, поляк, «odliczyc po 50 konstytucyjnych kijów». «Такі випадки бувають майже всюди», – додає кореспондент. Але патент, виданий для Галичини, мусив і в самих буковинських дідичів захитати віру в довговічність панщини, і ось вони для заспокоєння народу прихилили чернівецького старосту Ізеческула, аби циркулярами оголосив селянам, що дідичі внесли протест проти галицького патенту, а поки не прийде відповідь, усе мусить лишитися по-старому. Та й се не помогло, селяни не хотіли йти на панщину. І ось дня 4 червня трапився перший на Буковині факт: дідичі Вашковець, брати Петріно, самі добровільно дарують своїм селянам панщину. Се було повторення тактики польських дідичів у Галичині: зректись того, що й так уже виховзлось із рук, і здобути собі титул філантропів та добродіїв народу. За братами Петріно пішли ще деякі дідичі, але тактика й тут, як у Галичині, була спізнена. Селян не розчулювала панська даровизна, вони знали одно – цісарський патент, і не хотіли робити панщини. Урядові не лишилось нічого іншого, як піддатися переможній течії, та й то піддатися соромно. Патентом з дня 9 серпня знесено формально панщину на Буковині, а реченець, від якого вона мала перестати, означено на 1 липня. Очевидно, зроблено се для того, щоб уморити масу жалоб дідичів на селян за недодержування панщизняних обов’язків та ощадити урядові масу безпредметової тяганини. Але серед народу сей соромний відворот уряду зміцнив переконання, що панщина була знесена швидше, а тільки «пани» так довго ховали цісарський патент.

Серед таких обставин у маю 1848 р. розписано вибори до першого законодатного сейму, що мав зібратися у Відні. Про ті перші вибори ми маємо інтересну гуцульську пісню:

Як бачимо, врозумінні гуцулів вибір посла на сейм – то був той сам вибір депутата чи пленіпотента, яких вільно їм було вибирати й досі. Сей депутат мав заступати інтереси громади супроти панів, тим-то розуміється, що ним не міг бути пан, лише селяни. І справді, Буковина дала в 1848 році з сільських округів самих послів-селян; одиноке місто Чернівці вислало префекта гімназії Краля. Інші посли були: Юрко Тиміш із сільського округу Чернівець, Михайло Боднар із Радовець, Василь Кірсте із Садагури, Іван Долинчук із Сучави, Мирон Чуперкович із Гурагумори і Лук’ян Кобилиця з Вижниці.