O. Henry - Шляхи долі

По обіді на мулі приїхав чоловік з Аґуас-Фріас і передав мені письмове послання від дона Рафаеля Вальдевії.

Кожного разу, коли ім’я цього чоловіка зривається з моїх уст, я мимоволі віддаю належне його величі, його благородній простоті та його видатному генію. Він був мандрівником, учнем людей і правлінь, майстром наук, поетом, оратором, лідером, солдатом, критиком світових кампаній і кумиром народу Есперандо. Мені випала честь довгі роки бути його другом. Саме я першим повернув його думки до того, що найкращим пам’ятником йому стане нове Есперандо – країна, звільнена від правління безсовісних тиранів, і народу, який став щасливим і процвітаючим завдяки мудрому й неупередженому законодавству. Коли він погодився, то кинувся в діло з усім завзяттям, з яким брався за все. Скрині з його величезним багатством відкрили для тих із нас, кому довірили таємні ходи гри. Його популярність вже була така велика, що він практично змусив президента Круза запропонувати йому портфель міністра воєнних справ.

Час настав, писав дон Рафаель. Він пророкував успіх. Люди починали публічно протестувати проти поганого управляння Круза. Банди громадян навіть ходили ночами й жбурляли каміння в державні будівлі, висловлюючи так своє незадоволення. На бронзову статую президента Круза в ботанічному саду накинули ласо й скинули її. Залишалося тільки прибути мені зі своїми людьми та зброєю, а йому – виступити вперед і проголосити себе народним спасителем, скинути Круза за один день. Єдиним опором стануть байдужі шість сотень урядових вояків, розміщених у столиці. Він припускав, що мій пароплав вже прибув у табір в Квінтані й пропонував для нападу вісімнадцяте липня. Це давало нам шість днів, щоб зібрати табір і добратися до Аґустас-Фріас. Тим часом дон Рафаель залишався моїм добрим другом і compadre en la causa de la libertad .

Вранці чотирнадцятого ми почали марширувати в напрямку гірського хребта, що тягнувся вздовж моря, й ми мали пройти шістдесят миль до столиці. Нашу малу зброю і провізію ми закинули на в’ючних мулів. Двадцять чоловіків, запряжених до кожного кулемета Ґатлінґа, легко котили їх по пласкій, намитій долині. Наші загони, добре взуті й нагодовані, рухалися жваво й дружньо. Я і моїх троє лейтенантів їхали верхи на місцевих конях.

За милю від табору один із мулів уперся і втік з обозу в хащі. Насторожений Кірні миттю кинувся за ним і перехопив його політ. Піднявшись у стременах, він вивільнив одну ногу й від всієї душі зацідив тварині копняка. Мул захитався і з гуркотом впав на землю. Коли ми навколо нього зібралися, він підвів затуманений, майже людський, погляд на Кірні й зробив свій останній подих. Це було погано; але ще гірше, на нашу думку, була супутня катастрофа. Частину багажу цього мула складало п’ятдесят кілограмів відбірної кави. Торба розірвалася, і безцінна коричнева маса земної ягоди розсипалася по зарослій травою болотистій землі. Mala suerte ! Коли відбираєш в есперандця його каву, то заодно відбираєш його патріотизм і п’ятдесят відсотків цінності як солдата. Чоловіки почали згрібати дорогоцінну сировину; але я підкликав Кірні в місце, де би нас не почули. Межу було перейдено.

Я вийняв з кишені гаманець і витягнув із нього кілька купюр.

– Містере Кірні, – сказав я, – ось вам деякі кошти дона Рафеля Вальведії, які я мав би отримати за це діло. Не можу придумати, як краще можна їх використати. Тут є сто доларів. На щастя чи нещастя, тут наші шляхи розходяться. Зірка винна чи не зірка, але вас супроводжують нещастя. Повертайтеся на пароплав. Він зупиняється в Амотапі, щоби збути дерево та залізо, а тоді повертається в Новий Орлеан. Передайте цю записку штурману, який вас прийме.

Я написав кілька слів на листку, вирваному зі записника, і поклав його разом з грішми в руку Кірні.

– Прощавайте, – сказав я, простягаючи йому свою. – Не те щоб я був вами незадоволений; але в цій експедиції немає місця для… скажемо так – сеньйорити Феби. – Я сказав це з усмішкою, намагаючись пом’якшити для нього момент. – Бажаю вам більшої удачі в майбутньому, companero .

Кірні взяв гроші й папір.

– Я його ледь торкнувся, – сказав він, – тільки підняв носок черевика – які взагалі були шанси? – той чортів мул здох би, навіть якби я просто здув із нього пилинку. Але таке моє щастя. Що ж, капітане, я хотів би брати участь у тій маленькій битві в Аґуас-Фріас поряд із вами. Успішної операції. Adios!

Він розвернувся і рушив стежкою, не озираючись. Багаж зі злощасного мула перемістили на коня Кірні, і ми знову замарширували.