O. Henry - Шляхи долі

А тепер час для оповідання «Про мільйонера, недієвий прибуток і дітей з лісу».

Молодий Говард Пілкінс, мільйонер, отримав свої гроші орнітологічним шляхом. Він був добре знався на лелеках, чим вибив собі перший поверх резиденції своїх прямих предків, Броварні Пілкінс. Його мати була партнером компанії. Нарешті старий Пілкінс вмер від відмови печінки, а потім містер Пілкінс вмер від хвилювання за відмову в отриманні фургонів для доставки – і ось уже молодий Говард Пілкінс має чотири мільйони й добре дає собі з ними раду. Він був приємним, у міру зарозумілим юнаком, який беззастережно вірив, що гроші можуть купити все на світі. І Багдада-на-Метро довгий час потурав цій вірі.

Але врешті він втрапив у пастку; він відчув подих весни, і ось вже його серце опинилося в мишоловці, де замість сиру була Еліс фон дер Райслінг.

Фон дер Райслінги далі жили на тій маленькій площі, про яку так багато було сказано, і в якій так мало робилося. Сьогодні можна почути про підземний перехід містера Тілдена та про наземний перехід містера Ґулда, але на тому й закінчуються весь шум, який підіймає у світі площа Ґра-мерсі. Але колись все було інакше. Фон вед Райслігґи все ще там живуть, і вони отримали перший ключ від Парку Ґрамерсі.

Опису Еліс ф. д. Р. не буде. Просто уявіть свою Меґґі, Віру чи Беатріс, випряміть їй ніс, висвітліть шкіру, додайте рум’янцю, зробіть її вродливою і недосяжною – ось вам і швидка гравюра Еліс. Її родина володіла будинком із крихкої червоної цегли, кучером на ім’я Джозеф і конем, таким старим, що казали, ніби він непарнокопитний і замість копит у нього пальці. Перш ніж вивести його в люди, Джозеф намастив його сумішшю попелу й сажі. Саме родина Фон дер Райслінґів в 1696 році викупила в індіанського вождя територію між Бjвері, Іст-Рівер, Рівінґґтон-Стріт і статуєю Свободи за чверть галуна та пару яскраво-червоних портьєр, пошитих для гарлемської квартири. Я завжди захоплювався проникливістю і добрим смаком індіанців. Уся ця інформація має переконати вас, що Фон дер Райслінґи були тією збіднілою аристократичною родиною, які гордують людьми, що мають гроші. Ох, ну я не це мав на увазі; я хотів сказати, людьми, як мають тільки гроші.

Одного вечора Пілкінс пішов у червоний цегляний будинок на площі Ґрамерсі і, як він думав, зробив пропозицію Еліс ф. д. Р. Еліс, зі задертим носом і думками про його гроші, буквально розцінила це як пропозицію і її відхилила. Пілкінс, стягуючи всі свої ресурси, як вчинив би будь-який добрий генерал, зовсім не тонко натякнув на переваги, які давали його гроші. Це й поставило крапку. Леді стала настільки холодною, що сам Волтер Велман 2 2 Волтер Велман – американський дослідник ( прим. перекл .) зачекав би до весни, перш ніж відправлятися до неї на нартах.

Але Пілкінс і сам був не промах. Виявляється, не кожного мільйонера можна обманути щоразу, як часова куля на будівлі Western Union сигналізує полудень.

– Якщо колись, – сказав він Еліс ф. д. Р., – ти відчуєш, що захочеш переглянути свою відповідь – пришли мені таку троянду.

Пілкінс зухвало торкнувся троянди в її волоссі.

– Дуже добре, – сказала вона. – І якщо я її пришлю, ти з цього зрозумієш, що хтось із нас дізнався щось нове про силу грошей. Тебе, мій друже, розбестили. Ні, не думаю, що зможу вийти за тебе. Завтра я відправлю подарунки, які від тебе отримала.

– Подарунки! – здивовано сказав Пілкінс. – Я тобі в житті нічого не дарував. Хотів би я побачити портрет у повний зріст того чоловіка, від якого б ти прийняла подарунок. Ти ж мені ніколи не дозволяла присилати тобі ні квіти, ні цукерки, ні навіть мистецькі календарі.

– Ти забув, – сказала Еліс ф. д. Р. з легкою усмішкою. – То було давно, коли наші сім’ї жили по-сусідству. Тобі було сім, а я тягала за собою по тротуару ляльку. Ти приніс мені сірого плюшевого котика з очима-ґудзиками. У нього відкручувалася голова, а всередині були цукерки. Ти дав за нього п’ять центів – так ти мені сказав. Я вже не маю тих цукерок – у три роки я ще не була така свідома й з’їла їх. Але котик ще є. Я акуратно його запакую і завтра ж тобі відправлю.

Попри легкість розмови Еліс ф. д. Р., непохитність її рішення була явною і безсумнівною. Тому йому не залишалося нічого іншого, як покинути будинок із крихкої червоної цегли разом зі своїми ненависними мільйонами.

Дорогою назад Пілкінс пішов через Медісон-Сквер. Годинна стрілка наближалася до цифри вісім; повітря жалило холодом, але мороз ще не вдарив. Тьмяна площа здавалася великою, холодною кімнатою без даху, чотири стіни якої утворювали будинки, всіяні недостатньою кількістю ламп. На лавках тут і там сиділи бродяги.