Нікколо Мак’явеллі - Державець

Позаяк цей аспект діяльності герцога заслуговує на увагу та наслідування, хочу на ньому зупинитися. Зайнявши Романью, герцог переконався, що вона перебувала у руках недбайливих правителів, котрі більше займалися грабунком, ніж урядуванням своїми підданими, і не стільки об’єднували їх, скільки сіяли насіння розбрату, тому вся провінція занурилася в чвари, розбої й інші безчинства, відтак герцог, щоб вгамувати її та посилити владу, вважав за потрібне запровадити там надійне правління. На чолі області він поставив мес-сіра Раміро де Орко, чоловіка рішучого та жорстокого, наділивши його всією повнотою влади. Намісник за короткий час відновив мир та єдність, набувши величезного впливу. Потім герцог визнав таку надзвичайну владу, яка могла викликати до нього ненависть, непотрібною, і скликав у центрі провінції цивільний суд, який очолив надзвичайно гідний голова; кожне місто мало свого захисника в цьому суді. Знаючи, що попередні суворі заходи породили певне невдоволення, герцог, щоб очиститися перед народом й усунути будь-яку неприязнь, вирішив продемонструвати, що провина за скоєні жорстокості лежить не на ньому, а на його підлеглому. Скориставшись слушною нагодою, одного ранку герцог звелів виставити на майдані в Чезені тіло правителя, розрубане надвоє, поставивши поруч із ним дерев’яну колоду та поклавши закривавленого меча. Це жахливе видовище вразило жителів і водночас викликало схвалення.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Франческо Сфорца (1401—1466) – граф, котрий воював на боці Амброзіанської республіки, заснованої в Мілані, 1450 року проголосив себе герцогом Міланським.

In exemplis ( лат. ) – наприклад.

Лодовіко Сфорца (1452—1508) – герцог Міланський із династії Сфорца, талановитий діяч епохи Відродження.

Етолійський союз – політичне об’єднання у V ст. до Р. Х. племен аподотів, офіонів та евритян. 266 року до Р. Х. до цієї спілки долучилися локри, дельфійці, дорійці та частина Акарнані. А 245-го до Р. Х. до нього на якийсь час приєдналися і беотійці.

Антіох III Великий (241 до Р. Х. – 187 до Р. Х.) – сирійський цар із 223 до Р. Х. Вторгся в північно-західну Грецію, але римляни розбили його при Фермопілах (191 до Р. Х.) і Маґнезії (190 до Р. Х.).

Філіпп II Македонський (близько 382 до Р. Х. – 336 до Р. Х.) – цар Македонії з 359 року до Р. Х. Батько Александра Македонського.

Карл VIII перебував в Італії із серпня 1494-го по липень 1495 року, а Людовік XII – з 1499-го по 1512 рік.

Александр VI Борджіа – папа Римський у 1492—1503 роках.

Tamen ( лат. ) – однак.

Personaliter ( лат. ) – особисто.

Solum ( лат. ) – лише.

Джироламо Савонарола (1452—1498) – флорентійський поет, чернець-домініканець, антимодерніст; 1494 року проголосив Христа королем Флоренції та за підтримки Франції заснував Флорентійську теократичну республіку.

Etiam ( лат. ) – навіть.

Quod nihil illi deerat ad regnandum praeter regnum ( лат. ). – Для царювання йому бракувало лише царства.

Чезаре Борджіа (1475—1507) – талійський політичний діяч, герцог Валанський і Романьольський, принц Андрії та Венафро, граф Дійосський, правитель Пйомбіно, Камеріно й Урбіно, гонфалоньєр і генерал-капітан Святої церкви. Син Родріґо Борджіа, майбутнього папи Александра VI. Мак’явеллі взяв його за зразок для свого «Державця», бо був розумним, вродливим, атлетичним, іноді просто чарівним і завжди цілком безпринципним, не гребуючи жодними засобами.