О. Генрі - Круговерть

– Авжеж, друзяко, – засміявся Меррітт. – Офіціанте, принесіть абсенту, а що тобі, Реп’яше?

– Віскі без нічого, – траурним голосом замовив Най. – Ти раніше пив прямо з горлечка пляшки. Прямо з горлечка пляшки на скаку… аризонського «Червоного ока», а не ці помиї… Хоча, що з того? Це ж ти платиш.

Меррітт підсунув винну карту під свій келих.

– Гаразд. Вочевидь, ти вважаєш, що мене зіпсувало місто. Але я такий самий ковбой, як і ти, Реп’яше, але якимось чином не можу зважитися повернутися назад. Нью-Йорк комфортний. Я добре заробляю і живу, більше ніяких мокрих ковдр і заганяння табуна снігової бурі, сала та зимної кави та розваг один раз на шість місяців. Гадаю, що залишуся тут ще надовго. Ми підемо до театру цього вечора, Реп’яше, а після цього повечеряємо в…

– Я скажу тобі, хто ти, Меррітте, – відрубав Реп’ях, встромивши один свій лікоть у салат, а інший – у масло. – Ти – концентрована, слабка, безумовна, короткорука, козовуха панна Саллі Волкер [52] «Маленька Саллі Волкер» – дитяча пісенька. . Бог створив тебе прямоходячим і годящим для того, щоб їздити верхи та брутально лаятися. Ти осквернив його витвір, коли перебрався до Нью-Йорка, одягнувши тісні мешти, зав’язані шнурівками, і корчачи гримаси на обличчі, коли балакаєш. Я бачив, як ти арканив і в’язав бика за сорок дві з половиною секунди. А якби ти його побачив тепер, то написав би заяву комісару поліції. А ці дурнуваті напої, які ти вливаєш у себе – ці настоянки з бур’яну з жолудями в них і бальзамом – таке не гідне справжнього для чоловіка. Ненавиджу бачити тебе таким.

– Ну, пане Реп’ях, – спробував виправдовуватися Меррітт, – у дечому ти маєш рацію. Іноді я відчуваю, що мене вигодували з пляшки. Але, скажу тобі, що в Нью-Йорку комфортно. У ньому щось є – видовища та натовпи, і те, як усе змінюється щодня, і саме повітря, яке, здається, в’яже коло довжиною в один кілометр навколо шиї чоловіка, а інший кінець закріплює десь на Тридцять четвертій вулиці [53] На Тридцять четвертій вулиці в Нью-Йорку сконцентрована величезна кількість розважальних закладів. . І сам не знаю, що це таке.

– Бог знає, – сумно промовив Реп’ях, – і я знаю. Схід тебе проковтнув. Ти був дичиною, а став телятиною. Ти нагадуєш мені вазонок із квітами на вікні. Тебе підписали й запакували. Мені аж у горлі від тебе пересохло.

– Чарку зеленого шартрезу, – звернувся Меррітт до офіціанта.

– Віскі без нічого, – зітхнув Реп’ях, – і гроші з тебе, ти ренегате заїздів.

– Винен, але благаю про милосердя, – сказав Меррітт. – Ти собі навіть не уявляєш, як це, Реп’яше. Тут так зручно, що…

– Будь ласка, не верзи мені свої дурниці, – зупинив приятеля Реп’ях. – Якби я не бачив, як ти якось переблефував трьох картярів із Мазацал-сіті з порожнім револьвером у Феніксі…

Голос Реп’яха розчинився в суцільному горі.

– Сигари! – гучно покликав він офіціанта, щоб приховати свої емоції.

– Пачку турецьких цигарок для мене, – додав Меррітт.

– Ти платиш, – нагадав Реп’ях, намагаючись приховати своє презирство.

О сьомій вони повечеряли в ресторані, який рекламують у газеті.

Того вечора там зібралося вишукане товариство. Яскраво сліпило від надмірної кількості вродливих жінок і від – нехай так – мужніх чоловіків. Оркестр грав чарівно. Як тільки офіціант передавав грошовий привіт від котрогось відвідувача, уся капела вибухала чарівними звуками. Чим більше пива пили, тим ставало гарячіше. Така закономірність.

Меррітт за вечерею намагався переконати свого приятеля. Реп’ях був його давнім товаришем, і теперішній ньюйоркець його любив. Він вмовляв друзяку сьорбнути коктейлю.

– Я візьму м’ятний чай, – заперечив Реп’ях, – заради старих часів. Але я віддаю перевагу чистому віскі. Ти платиш.

– Правильно! – підтвердив Меррітт. – А тепер поглянь на це меню, чи не знайдеться там чогось цікавенького?

– Щоб я провалився! – буркнув Реп’ях із вибалушеними очима. – Невже в цьому вагончику є всі ці позиції? Що це таке? Конина зі задишкою? Я пас. Але погляньте! Тут харчу на двадцять обідів. Зачекаю, поки сам не побачу.

Страви замовили, і Меррітт звернувся до карти вин. – Цей «медок» цілком непоганий, – зауважив він.

– Ти лікар, тобі видніше, – гмикнув Реп’ях. – А мені краще чисте віскі. Ти платиш.

Реп’ях окинув поглядом кімнату. Офіціант приніс страви та забрав брудний посуд. Гість спостерігав. Він побачив, як саме юрба розважається в ресторані Нью-Йорка.