О. Генрі - Круговерть

Від цієї делегації джентльменів «Королівських гончаків на ведмедів» доброго короля Тедді відколовся такий собі Реп’ях Най із Пін-Фізера в Аризоні.

Щоденний циклон у годину пік на Шостій авеню відтіснив його від компанії побратимів. Пилюка від шурхоту тисячі спідниць заполонила йому очі. Потужний гуркіт потягів, що мчали над землею, ошелешив зайду. А відблиск двох тисяч блискучих очей засліпив його.

Буря була настільки несподіваною та приголомшливою, що першою думкою Реп’яха було впасти на землю і схопитися за якийсь корінь. Тоді він згадав, що переполох вчинили люди, а не погода, і пірнув від нього з усмішкою в якийсь під’їзд.

Журналісти писали, що нічого, крім капелюхів з широкими крисами, не видавало західного походження цих ґаучо Півночі. Нехай небо протре їм очі! Костюм із чорної діагоналі [49] Діагональ – щільна тканина з бавовняної або вовняної крученої пряжі. , дуже пом’ятий у неможливих місцях; яскраво-синя краватка, зав’язана на фабриці; низький, відкочений донизу комір часів Сеймура та Блера, білосніжний, як аркуші меню на вікнах ресторанів, відчинених цілодобово, крім неділі; криві ноги – від верхової їзди; своєрідний вигин великого пальця правої руки й інших пальців – від міцного тримання ласо; глибоко вкорінена літня засмага, яку не здатне спричинити навіть найгарячіше сонце в Кейп-Мей [50] Кейп-Мей – місто в штаті Нью-Джерсі, в якому навіть улітку не надто припікає. ; блакитні очі, що рідко моргають і несвідомо розділяють натовп на четвірки, буцімто їх випустили зі загону; відокремлена самотність і врочистість виразу обличчя, немов в імператора або того, чиї горизонти не простягаються далі, ніж на день їзди конем – усі ці ознаки Заходу були на Реп’яху Наю. О, так, він носив капелюха з широкими крисами, любий читачу, такого самого, як ті, що носять листоноші з поштових відділень на Медісон-сквер, коли вирушать до парку в Бронксі в неділю по обіді.

Несподівано Реп’ях Най кинувся в рухомий табун столичної худоби, схопив якогось чолов’ягу, висмикнув із людського потоку та так втелющив йому в груди, що того аж до стіни відкинуло.

Потерпілий підняв свого капелюха з розлюченим поглядом жителя Нью-Йорку, котрий зазнав обурливого до себе ставлення і має намір написати про це до «Триб’юн». Але поглянув на свого нападника і второпав, що цей стусан був проявом любові та прихильності в манерах Заходу, котрий вітає своїх друзів п’ястуками нахабно та гамірно, а ворогів – пристойно та стримано, щоб добре прицілитися.

– Хай йому грець! – вигукнув Реп’ях, міцно тримаючись за передню ногу своєї жертви. – Невже це Сохатий Меррітт?

Інший чоловік був – таких щодня повнісінько на Бродвеї – дуже діловим: модний капелюх, хороший перукар, бізнес, хороше травлення і кравець.

– Реп’ях Най! – вигукнув він і схопив руку, що його ляснула. – Мій любий друже! Я такий радий тебе бачити! Яким вітром? А, справді, інавгурація. Пригадую, що ти приєднався до раф-райдерів. Ти мусиш пообідати зі мною.

Реп’ях сумно, але міцно притиснув приятеля до стіни рукою, що своїм розміром, формою і барвою нагадувала сідло Мак-Клеллана [51] Джорж Мак-Келлан (1826–1885) – герой американсько-мексиканської війни 1846–1848 рр. .

– Сохатий, – промовив він сумним голосом, що вмент порушив вуличний рух, – що вони з тобою зробили? Ти поводишся, як містянин. Вони зробили тебе в’язнем цього міста. «Ти мусиш пообідати зі мною». Раніше ти ніколи не казав би так на харч.

– Я живу в Нью-Йорку вже сім років, – пояснив Меррітт. – Уже вісім років минуло, відколи ми вкупі таврували корів у старого Ґарсії. Ходімо в кафе. Приємно знову чути слово «харч».

Вони продерлися крізь натовп до готелю і, підкорюючись закону природи, почалапали до бару.

– Кажи, – запропонував Реп’ях.

– Сухий «мартіні», – замовив Меррітт.

– Кара Божа! – вигукнув Реп’ях. – І це той сам чоловік, із котрим ми колись винищували «зеленого змія» в шинках, що утікав від нас у каньйоні Диявола? Нічого сухого не треба. Віскі без нічого й за твій кошт.

Меррітт усміхнувся і заплатив.

Вони пообідали в невеликій прибудові, що була пов’язана з кафе. Меррітт спритно ухилився від вибору свого приятеля, який уминав шинку з яйцями, замінивши його на пюре зі селери, відбивну з лосося, пиріг із куріпки та фруктовий салат.

– Того дня, – повідомив Реп’ях тихим і сумним голосом, – коли я не зможу випити більше, ніж одну чарку перед їжею з приятелем, котрого не бачив вісім років, за столом два на чотири фути в тридцятицентовому місці о першій годині третього дня тижня, то прагнутиму, щоб дев’ять мустангів протягнули мене сорок разів по ділянці землі розміром у 640 квадратних акрів. Розумієш статистику?