О. Генрі - Круговерть

А тоді самі знаєте що. Це знав і Боб Гарт, але він побачив також і щось інше. Він збагнув, що Черрі є єдиною професіоналкою, котра найкраще пасувала на роль Гелен Ґраймс у скетчі, який він написав і тримав у своїй валізі. Певна річ, Боб Гарт, як і будь-який інший пересічний актор, бакалійник, газетяр, професор, маклер або фермер, мав десь приховану власну п’єсу. Такі тримають у валізах, дуплах дерев, столах, копицях сіна, відділеннях для паперу, внутрішніх кишенях, сейфах, шкатулках і лантухах для вугілля, чекаючи на появу чергового пана Фромена [3] Чарльз і Деніел Фромени – відомі американські продюсери та режисери кінця XIX ст. . Їх існує до п’ятдесяти семи різних типів.

Але скетчу Боба Гарта не судилося закінчити життя в слоїку для маринаду. Він назвав його «Забави для мишей». З того часу, як автор його написав, він тримав цю звістку в таємниці й ховав в очікуванні, поки знайде кандидатку, котра пасує до його концепції ролі Гелен Ґраймс. А тут він уздрів і саму Гелен, із усією її безневинною невимушеністю, молодістю, жвавістю та бездоганним відчуттям сцени, навіть на його критичний смак.

Після того, як виступ скінчився, Гарт знайшов у касі менеджера й отримав домашню адресу Черрі. Наступного дня о п’ятій він подзвонив у двері миршавого старого будиночка у Вест-Фортісі та подав свою візитівку.

При світлі дня, у старосвітській блузці та звичайній вовняній спідниці, із підібраним волоссям та очима сестри милосердя, Вайнона Черрі могла б грати роль Пруденс Вайс, доньки диякона, у великій ненаписаній драмі з життя Нової Англії, яку ще ніхто не інсценізував.

– Я бачила вашу виставу, пане Гарт, – повідомила господиня після того, як ретельно оглянула візитівку гостя. – З якої причини ви хотіли мене бачити?

– Я переглянув ваш виступ минулого вечора, – заявив Гарт. – Я написав скетч, який нікому ще не показував. Він розрахований для двох, і, гадаю, ви можете виконати в ньому другу роль. Я вирішив, що варто побачити вас задля цього.

– Проходьте до вітальні, – запросила панна Черрі. – Я давно очікувала чогось такого. Адже більше хотіла б грати, а не перевтілюватися.

Боб Гарт сягнув до своєї кишені по заповітні «Забави для мишей» і прочитав її уголос.

– Прочитайте ще раз, будь ласка, – попросила панна Черрі.

Після цього вона вказала, як її можна покращити – ввести роль посланця замість телефонного дзвінка, обірвати діалог безпосередньо перед кульмінацією, коли персонажі боролися за револьвер, і цілком змінити слова та дії Гелен Ґраймс у місці, де її доймають ревнощі. Гарт визнав слушними всі її правки й не сперечався. Адже юнка відразу ж помітила всі слабкі місця скетчу. Це була інтуїція жінки, якої йому бракувало. Наприкінці їхньої бесіди Гарт був уже готовий закластися своїми навичками, досвідом і заощадженнями своїх чотирьох років у водевілях, що «Забави для мишей» розцвітуть у багаторічну квітку в гастрольному садочку. Панна Черрі була розважливішою. Після тривалого морщення її гладенького молодого чола й постукування об свої маленькі білі зубчики кінчиком олівця вона нарешті дала свою відповідь.

– Пане Гарт, – повідала вона. – Мені здається, що ваш скетч матиме успіх. Ця роль Ґраймс написана наче зумисне для мене. Я можу її зіграти так, що вона виділятиметься, як полковник Сорок четвертого полку посеред базару. І я бачила вашу роботу. Знаю, що ви можете зробити з іншою роллю. Але бізнес є бізнес. Скільки ви отримуєте на тиждень за номер, який виконуєте зараз?

– Двісті, – відповів Гарт.

– А я отримую сто за свій, – правила своє Черрі. – Це звична знижка для жінки. Але я живу на них і щотижня відкладаю кілька банкнот під цеглу в старому комині на кухні. Мені подобається сцена, я люблю її, але є ще дещо, що люблю ще більше – це маленька хатинка в провінції, яку куплю колись, з рябими курми та шістьма качками, що тиняються навколо двору. А тепер дозвольте мені сказати вам, пане Гарт, що мене цікавить лише бізнес. Якщо ви хочете, щоб я грала у вашому скетчі, я це зроблю. І вірю, що нам це до снаги. Але я ще дещо хочу сказати. Маю повідомити, що в моєму характері немає жодних дурниць, і я працюю на сцені за те, що мені платять, так само, як інші дівчата працюють у крамницях чи офісах. Я збиратиму гроші, щоб утримувати себе, коли вже буду застара для театральних вибриків. Ніякого будинку для літніх людей або притулку для необачних актрис мені не треба. Якщо хочете зробити мене діловим партнером, пане Гарт, без всіляких там витребеньок, то я в ділі. Я дещо знаю про театральні трупи, але хочу, щоб ми стали інакшими. Хочу, щоб ви знали, що я працюю на сцені для того, аби щодня забирати певну суму коштів у конверті з нікотиновими плямами на ньому в місці, де його лизнув касир. Таке маю хобі – відкладати на похмурі дощові дні у своєму майбутньому. І хочу, щоб ви знали, яка я. Не знаю, як виглядає нічний ресторан, бо п’ю лише неміцний чай, ніколи не теревенила з чоловіком біля входу до театру й тримаю гроші в п’ятьох ощадних банках.