Джек Лондон - Місячна долина

На мить він остовпів.

– Це навсправжки? – схвильовано промурмотів він.

Замість відповіді вона ще раз поцілувала його руку, прошепотівши:

– Я люблю ваші руки, Біллі. Для мене на світі немає рук кращих за ваші; треба було б говорити довго-довго, годинами, аби розповісти вам геть-чисто все, що я до них відчуваю.

– Тпру-у! – гукнув він на коні.

Він зупинив їх, заспокоїв своїм тихим голосом, і віжки намотав на батіг. Потім обернувся до Сексон, пригорнув її до себе й притиснувся устами їй до уст.

– О Біллі, я буду вам доброю дружиною, – прошепотіла вона, коли їхні губи роз’єдналися; неначе приглушене ридання тремтіло у неї в голосі.

Він поцілував її звологнілі очі, а тоді знов уста.

– Тепер ти знаєш, про віщо я думав і чому так спітнів за сніданком. Я не міг далі терпіти, нічого тобі не кажучи. Розумієш, ти сподобалася мені з першої хвилини, з першого погляду.

– Я теж покохала тебе, Біллі, здається, з першого дня. Я так пишалася тобою тоді на гулянці – ти був такий добрий і привітний, такий дужий, усі чоловіки ставилися до тебе з такою повагою, а дівчата всі зазирали тобі у вічі; як завзято ти бився тоді з тими трьома ірландцями, коли я сховалася за столиком. Я не могла б віддатися за чоловіка, якби ним не пишалася, а я так пишаюся тобою, так пишаюся…

– Е, та я ще дужче пишаюся собою, що спромігся здобути тебе, – скрикнув він. – Це занадто гарно, – просто неймовірно! Ну ж за кілька хвилин задзвонить будильник і розбудить мене? Але якщо й задзвонить, то треба скоріше використати ці кілька хвилин! Начувайся, коли б я тебе не проковтнув, – так-бо зголоднів за тобою!

Він стиснув її в обіймах, пригорнувши до себе так міцно, що аж боляче стало. Після тих хвилин, що видалися їй за роки раювання, руки його ослабли й випустили її; насилу він примусив себе опам’ятатись.

– А будильник ще не дзвонить! – прошепотів він, притулившись щокою до її щоки. – Навкруги темна ніч, он там Фрутвейл, а ось спокійно стоять серед дороги Король і Принц. Ніколи не думав я, що настане час, коли мені не схочеться сіпонути віжками й правити парою баских коней. Але час цей таки настав. Я не можу відірватися від тебе, а треба їхати – пізно, та й справу одну треба залагодити. Ой, не хочеться! Оце мені їхати, немов помирати, – а треба.

Він посадовив її, де й перше вона сиділа, вкутав їй ноги запоною і свиснув на коні, що почали вже непокоїтися.

За півгодини він знову гукнув: «Тпру-у!»

– Я знаю, що не сплю зараз, – але, може, все те, що було, мені лише вві сні ввижалося? Я мушу впевнитися, що то був не сон.

І він знов затиснув у жмені віжки й пригорнув дівчину.

Для Сексон дні збігали непомітно. Вона ще працювала в пральні і працювала навіть завзятіше, а увесь вільний час присвячувала Біллі та готуванню до великої зміни, що мала відбутися в її житті. Виявилося, що Біллі дуже нетерплячий коханець, – він вимагав, щоб шлюб відбувся негайно, на другий день після освідчення, і насилу погодився відкласти щонайдалі на тиждень.

– Навіщо чекати? – питався він. – Адже ж ми не молодшаємо з кожним днем… А кожен зайвий день чекання – змарнований!

Нарешті він мусив погодитися на один місяць – і вийшло це на добре, бо за два тижні його з кількома іншими биндюжниками перевели на працю з великих стаєнь Корберлі й Моррісона до Західного Окленду. Отже, розшуки помешкання в протилежній частині міста припинилися. Біллі з Сексон найняли затишний будиночок – чотири невеличкі кімнати – за десять доларів на місяць на Пайн-стріті, між вулицями Четвертою та П’ятою. Це було недалеко від залізничних будівель Південно-Тихоокеанської залізниці.

– Просто за дурничку віддали нам хату, – радів Біллі. – Ти ж тільки здумай: навіть найменша з цих кімнат краща проти тієї, де я тепер живу, а я сплачую за неї аж шість доларів на місяць.

– Зате у твоїй є меблі, – нагадала йому Сексон. – А то велика різниця.

Але Біллі не згоджувався.

– Я не вчений, Сексон, але знаю чотири правила арифметики: у скруті я не раз заставляв годинника, тож навчився вираховувати відсотки. Як на твою думку, скільки коштуватиме нам опорядити нашу господу – купити килимки на підлогу, лінолеум для кухні й усе таке?

– Гадаю, що можна буде обійтися трьома сотнями, – відказала вона. – Таких грошей вистачить – я вже над цим міркувала.

– Три сотні! – промурмотів Біллі, зосереджено насупивши брови. – Три сотні доларів, даймо, по шість відсотків, – отже, шість центів на долар, шістдесят центів на десять доларів, шість доларів на сотню, на три сотні – вісімнадцять доларів! О, на десять я вмію множити, – не турбуйся! Тепер поділи вісімнадцять на дванадцять – маєш півтора долара відсотків на місяць. – Він замовк, тішачись своєю вченістю. Аж тут у нього на обличчі промайнула нова думка. – Стривай! Це ще не все! Ще ж відсоток за меблі на чотири кімнати! А тепер поділи на чотири. Скільки вийде, як поділити півтора долара на чотири?