Джек Лондон - Місячна долина

– На добраніч, – прошепотіла Сексон; хвіртка рипнула під її рукою, і Сексон хутко дійшла додому вузькою стежкою, що завертала за ріг будинку.

– До середи, – тихо гукнув він їй навздогін.

– До середи, – відповіла вона.

Але в сутінку вузького проходу між двох будинків Сексон спинилася, радісно прислухаючись до відгуку його ходи по асфальтованому тротуарі. Ввійшла вона в дім аж тоді, коли хода зовсім стихла вдалині. Затильними сходами вона піднялася вгору й через кухню прошмигнула до своєї кімнати, дякуючи небу, що Сара спить.

Сексон запалила газ і, скидаючи свого оксамитового капелюшка, відчула, що губи її ще тремтять від Біллиного поцілунку. Але ж такий поцілунок ще нічого не означає. То вже так у юнаків заведено. Всі вони це роблять. Проте їхні прощальні поцілунки ніколи не бриніли, а ось оцей – бринить у неї не тільки на губах, а й у голові. Що сталося? Що це таке? Під впливом якогось раптового імпульсу Сексон глянула на себе у свічадо. Очі її сяяли від щастя, її ніжно-рум’яні щоки зашарілися й немов пашіли полум’ям. Свічадо відбивало наймиліше личко, – тож Сексон мимоволі всміхнулася з радощів та вдоволення, і усмішка її стала ще ширша, коли в тому свічаді відбилися дві рівні смужки міцних білих зубів. Чого б таки не сподобалося Біллі це личко? – промайнула в неї несмілива думка. – Іншим чоловікам воно ж до вподоби! Навіть дівчата визнають, що вона гарненька. Чарлі Лонгові вона, мабуть, таки добре запала в око, – не дурно ж він не дає їй просвітлої хвилини.

Вона скосила очі на краєчок свічада, де стриміла за рамою його фотографія, здригнулася, і гримаса огиди пробігла в неї по обличчі. В очах Чарлі прозирало щось жорстоке й звіряче. Він таки й справді наче звір. Оце вже рік, як він напосідає на дівчину. Інші хлопці бояться тепер з нею гуляти – він усіх порозганяв. Немов раба яка, мусила вона приймати його упадання. Сексон пригадала молодого бухгалтера з їхньої пральні – то був уже не робітник, а справжній джентльмен із м’якими руками й ніжним голосом; а Чарлі побив його крадькома, десь із-за рогу, за те, що той насмілився запросити її до театру. Що могла вона вдіяти? Боячися за цілість свого джентльмена, вона не насмілилася вдруге прийняти від нього запрошення.

Аж ось у середу ввечері вона піде з Біллі! Біллі! Серце їй затріпотіло. Звичайно, Чарлі наробить бешкету, але Біллі захистить її від нього. Хотіла б вона побачити, як Чарлі кинеться на Біллі і як той його огріє.

Не довго думаючи, вихопила вона фотографію з-за рямців і кинула долілиць на комод. Фотокартка впала обіч маленької скриньки, оббитої темною потертою шкірою. Неначе образившись на таке блюзнірство, Сексон знову схопила осоружну картку й пошпурила через усю кімнату в куток. Потім узяла в руки шкіряну скриньку. Натиснувши пружину й відкривши скриньку, вона вп’ялася поглядом у дагеротип маленької, стомленої жінки з розумними сірими очима й ніжно обведеними виразними губами. Всередині, на оксамитній оббивці, було вибито золотими літерами: «Карлтонові від Дезі». Сексон шанобливо прочитала той напис, – то було ім’я її батька, якого вона зовсім не знала, та ім’я її матері, яку вона знала дуже мало, хоч затямила назавше, що її мудрі, сумні очі були сірі.

Не вважаючи на те, що Сексон змалку не призвичаїлася до релігійних обрядовостей, з натури була вона глибоко релігійна. Але її думки про бога були туманні й невиразні, і це її щиро бентежило. Вона ніяк не могла уявити собі бога. А тут, на старому дагеротипі, перед її очима було щось цілком реальне; цей образ давав їй так багато і, здавалося, може дати ще безмежно більше. Сексон не ходила до церкви. Ця скринька була її небесний вівтар, її святе святих. Вона зверталася до неї – і в часи турботи, і коли її гнітила самітність, шукаючи поради, підтримки та втіхи. Сексон відчувала себе інакшою, ніж її товаришки, і, вдивляючись у материне обличчя, намагалася знайти в ньому риси духовної схожості з собою. Адже ж її мати була теж не така, як інші жінки. Мати була для неї те, що для інших є бог. Цього ідеалу дівчина силкувалася не зрадити, не занедбати й не зневажити. Вона насправді знала про свою матір надто мало, отже уявлення про неї склалося в Сексон з її власних домислів та фантазій, але того дівчина не була свідома. Протягом багатьох років плекала вона цю легенду про свою матір.

Але невже ж то була тільки легенда? Сумнів цей гостро вколов дівчину. Висунувши нижню шухляду комода, вона витягла звідти старенького портфеля. Випали пожовклі, збляклі рукописи, і від них дихнуло далеким ніжним ароматом давно минулих літ. Письмо було тонке, добірне, з вибагливими закрутками, – так звичайно писали півстоліття тому. Читаючи, вона проказала рядки: