Джек Лондон - Зелений Змій, або Алкогольні спогади

Я нагадав Чармейн очеретяні халупи на островах Тихого океану, куди їй заборонено було заходити. Кучеряві канібали тікали туди від свого жіноцтва та пиячили й бенкетували на самоті. Це були святі місця, куди табу забороняло вхід жінкам під загрозою смерті. Ще юнаком я сам тікав до салуну від обмеженого кола жіноцтва до широкого вільного світу чоловіків. Усі шляхи вели до салуну. Тисячі шляхів романтики та пригод збігалися в салуні, а звідти провадили в широкий світ.

– Річ у тім, – закінчив я свою промову, – що ця доступність алкоголю дала мені смак до нього. Я призвичаївся не звертати увагу на прикрі наслідки пияцтва, і ось тепер мене вже тягне до чарки. Двадцять років покладено на те, щоб прищепити мені смак до горілки. Протягом наступних десяти років вона мені ще більш до вподоби припала. Але добра я не бачив від того, що гасив свою згагу. Я на вдачу веселий, життєрадісний, а коли гуляю з Зеленим Змієм, то завжди мене посідає отой проклятий якийсь песимізм.

– Але – поспішив я додати (як завжди спішу додавати) – Зеленому Змієві треба віддати належне. Він говорить правду. В тім-то й лихо. Те, що зветься правдою життя, не є правда. Це лише життєва брехня, що на ній усе ґрунтується, і Зелений Змій виявляє цю брехню.

– Це не красить життя, – сказала Чармейн.

– Цілком слушно, – відповів я: – Тут-то й лихо. Зелений Змій веде до смерті. Через те я й сьогодні голосував за реформи. Я оглянувся на своє минуле життя і побачив, що доступність алкоголю заохотила мене до нього. Алкоголіків від природи небагато на світі. За справжнього пияка я вважаю людину, яка органічно потребує алкоголю та непереможно прагне його. Більшість завзятих п’яниць змалку не мали, потягу до алкоголю, а навіть відчували огиду до нього. Не заохотила їх ні перша, ні двадцята, ні сота чарка, а просто вони почали потрохи звикати до вина, так, як звикають люди палити; щоправда, значно легше навчитися палити, аніж пити. Звикають люди тому, що алкоголь такий доступний. Жінки добре це знають. Воно скошується на них: жінках, сестрах і матерях. Коли дати їм право голосу, то вони голосуватимуть за заборону алкоголю. Головне те, що прийдешні покоління не відчуватимуть брак алкоголю. Не знаючи смаку горілки і не відчуваючи потягу до алкоголю, вони обійдуться й без нього. Життя стане соковитішим, змістовнішим для майбутніх поколінь юнаків, а також для жінок, які підуть попліч із ними.

– Чому ти всі ці думки не запишеш на папері, щоб урятувати прийдешні молоді покоління чоловіків і жінок? – запитала Чармейн: – Чому не напишеш, щоб навчити жінок, сестер та матерів, за що їм голосувати?

– Спогади алкоголіка , – криво посміхнувся я, – або швидше, Зелений Змій. Бо це ж він сидів тут зі міною за столом, це він так палко промовляв і раптом скривив мою посмішку.

– Ні, – відповіла Чармейн, що за прикладом усіх жінок відхрещувалась від Зеленого Змія:

– Ти довів, що ти не алкоголік, а лише людина, яка призвичаїлась пити. Один із тих, що зазнайомився із Зеленим Змієм і багато років ішов поруч із ним. Напиши про це книжку і назви її Алкогольні спогади .

Раніш, ніж почати, мушу попрохати читача поставитися до мене з прихильністю: тільки прихильність допоможе зрозуміти мене та зрозуміти, про кого й про що я пишу. Я звик пити, але я не з натури п’яниця. Я не дурний. Не свиня. Щодо пияцтва, то я знаю його від А до Я, і, п’ючи, не гублю розуму. Я ніколи не допивався до того, щоб звалитися з ніг. Навіть ніколи не заплітав ногами. Себто я звичайна, нормальна людина і п’ю у звичайний спосіб, як п’ють усі. І в цьому вся річ. Я пишу про вплив алкоголю на звичайних, нормальних людей і зовсім не маю на думці невелику кількість справжніх алкоголіків: за них я й не згадаю.

Щиро кажучи, є два типи людей, які п’ють. Є добре відомий нам усім, обмежений, безглуздий тип, що мозок йому задеревів, змертвів. Такі люди ходять, широко розкарячивши ноги, часто падають у рівчаки та, доходячи до крайніх меж нестями, бачать блакитних мишей та рожевих слонів. Цей тип дає багатий матеріал гумористичним журналам.

Другий тип має буйну уяву. Навіть у найвищому піднесенні він ходить рівно та природно, не хитаючись. Міцно стоїть на ногах та добре знає, де він є і що він робить. П’яніє не тіло, а мозок його. Він може рясно сипати дотепами та бути душею товариства. Бачить у своїй уяві інтелектуальні примари, космічні і логічні, що набувають форму силогізму. У цьому стані він здирає з життя покривала найщасливіших ілюзій і відчуває на шиї тільки залізний ланцюг, що, позбавивши волі, стягує, стискує йому душу. Це момент, коли Зелений Змій досягає найвищої влади над тобою. Декому досить добре хильнути, щоб упасти до рівчака. Але жахливі тортури припадають на долю того, хто, міцно стоячи на ногах, доходить висновку, що з усіх на світі бажань йому дано волю тільки над одним, а саме: прискорити час своєї смерті. Це година Білої Логіки, коли людині стає відомо, що вона може збагнути тільки закони, що керують речами, але саму суть речей – ніколи. Це небезпечний для людини момент. Ногою вона тоді ступає на стежку, що веде в домовину.