Joseph Conrad - Визволення. Роман мілин

Зиркнувши на нього, Картер ударив об поли руками.

– Присягаюся лордом Гаррі! Але якби зо мною не було людей, я обов’язково зробив би цю спробу просто заради спорту, хоч ви так певні своїх сил, капітане, що могли б підбурити і святого до непокори.

Добрий гумор знову повернувся до нього, але, засміявшись, він зразу знову споважнів.

– Не бійтеся, – мовив він, – я не втечу. Коли ж трапиться різанина, на яку ви, здається, натякаєте, то обіцяю вам, що я теж буду на своєму місці і…

Він простяг руки і глянув на них.

– І ось ці руки подбають про це, – додав він, як і перше, безжурно розтягуючи слова.

Однак господар брига, що сидів, спершись ліктями на стіл і закривши лице руками, несподівано запав у роздум, такий зосереджений і глибокий, що, здавалось, нічого не чув, не бачив і навіть не дихав. Вигляд цієї людини, захопленої думами, вразив Картера значно більше, ніж пригоди цієї ночі. Якби його дивний господар нараз зник з очей, він би не почувався ніяковіше в цій каюті, де годинник настирливо вистукував марні хвилини штилю, щоб потім так само уперто вистукувати непотрібні хвилини шторму.

Постоявши хвилину, Картер вийшов на палубу. Небо, море й сам бриг зникли в глупій задушливій темряві, що дедалі все збільшувалася. Величезна хмара мчала небом, немов шукаючи маленьке судно, а знайшовши, зачепилась і зависла над ним. Тільки на півдні було видно тремтливий відблиск, сумний і кволий, як звиклий спогад про зоряне сяйво. А на північ, немов доводячи неможливе, на темному тлі неба ще чорніший клапоть визначав смугу страшного шквалу, що насувався. Миготіння на воді зникло, і незриме море лежало німе й тихе, ніби нагло вмерло з жаху.

Картер нічого не бачив. Він почував, що навколо нього сновигали люди, чув у темряві тихий шепіт, наче вони переказували одне одному таємниці, важливі чи ганебні. Ніч поглинала слова й полонила все, навіть звуки, не залишаючи нічого, крім несподіванок, які, здавалося, шугали біля кожного, готові простягти свою жахливу таємничу руку, щоб раптом схопити за горлянку. Навіть безжурна вдача молодшого офіцера опіумних суден збентежилася в цю зловісну хвилину. Що це за корабель? Що за люди? Що трапиться завтра? Що буде з яхтою? З ним? Він нагло відчув щось непевне, якісь лихі ознаки з усіх боків. Це безглузде передчуття на мить злякало його, і він міцно схопився за кільце дверей каюти.

Голос Шоу, що пролунав коло самісінького його вуха, розігнав ці неспокійні думки.

– О! Це ви, пане. Таки вийшли, – сказав повільно помічник капітана. – Виявляється, що нам доведеться взяти вас на буксир. З усіх чудних інцидентів цей найдивовижніший. Човен закрадається до вас із безвісті й раптом виявляється довгоочікуваним другом! Ви, мабуть, один із тих друзів, що їх шкіпер мав зустріти десь тут. Чи не вас часом? Я більше знаю, ніж ви гадаєте. Ми їдемо до… Ну, кажіть же… їдемо… гм, гм… Ви ж знаєте?

– Так. Я знаю. А ви? – невинно спитав Картер.

Шоу на хвилину замовк.

– Де шкіпер? – запитав він нарешті.

– Він, немов скам’янілий, сидить там унизу. Де мій човен?

– Ваш човен теліпається за кормою. А ви, на мою думку, так само неотесаний, як і зрадливий. Так само.

Картер рушив до гакаборта, але раптом натрапив на когось, хто метнувся вбік. Йому здалося, що ця ніч може довести когось до божевілля і той трахне його по голові, якщо він тільки в силі буде підняти лома. Картер зовсім роздратувався і голосно сказав, звертаючись до Шоу:

– А я думаю, що вам із вашим шкіпером поганенький кінець прийде.

– Я гадав, що ви вже у своєму човні, – хіба роздумали? – спитав біля нього низьким голосом Лінгард.

Картер навпомацки пішов уздовж поруччя й налапав мотуз, що, здавалося, сам собою тягся в темряву. Він гукнув до човна й одразу ж почув хлюпання води біля прови, бо човен швидко підтягли до судна. Потім перехилився через бильця й нараз зник, наче впав у безодню. Лінгард ледве розібрав слова:

– Лови мене за ногу, Джоне.

З човна долинули глухі звуки та якийсь голос відказав:

– Єсть.

– Тримайтесь далі від підзору [23] Підзір – корпус корабля, нижче від борту й вище від кіля. , – застережливо скавав Лінгард. – Бриг може взяти хід назад, якщо шквал не вдарить на нього зразу.

– Добре, я подбаю, – почулася відповідь із води.

Лінгард підійшов до лівого борту, пильно подивився в чорну купу низьких хмар і наказав:

– Підбрасопте [24] Брасопити – набирати парусів для повного ходу. для лівого галсу [25] Галс – напрямок. , містере Шоу.