James Allen - Біблія саморозвитку. Ілюстроване видання

Незабаром після того, як син забрав собі патефон, я виявив, що він міг чути мене досить чітко, коли я говорив, торкаючись губами його скроні. Це відкриття дало мені необхідні засоби, за допомогою яких я почав втілювати в життя своє палке бажання – допомогти моєму маленькому синові розвинути слух і мову. На той час він почав робити короткі уривчасті звуки, намагаючись вимовити певні слова. Перспектива була далеко не обнадійлива, але БАЖАННЯ, підкріплене ВІРОЮ, не знає слова «неможливо».

Переконавшись, що він розрізняє мій голос, я відразу ж почав вселяти своєму синові бажання чути та говорити. Незабаром я виявив, що йому подобаються казки на ніч, тому я почав вигадувати розповіді, які закликають його розвивати впевненість у собі, уяву та гостре бажання чути та бути нормальним .

Зокрема, була одна історія, яку я часто йому повторював, надаючи їй все нові відтінки та деталі. Метою цієї історії було навіяти йому думку про те, що його недуга була не недоліком, а навпаки цінним надбанням. Незважаючи на те, що філософія, дослідженням якої я тоді займався, стверджувала, що КОЖНА НЕВДАЧА НЕСЕ У СОБІ рівнозначну МОЖЛИВІСТЬ, я повинен вам зізнатися, що не мав ні найменшого уявлення, як таке нещастя як відсутність вух могло коли-небудь стати надбанням. Проте, я продовжив навіювати йому цю філософію у вигляді казок на ніч, сподіваючись, що прийде час, коли він знайде який-небудь спосіб використовувати своє, вибачте на слові, каліцтво для якоїсь корисної мети.

Розум прямо говорив мені, що у долі навряд чи знайдеться адекватна компенсація за відсутність вух і слуху. Але моє Бажання було підкріплене вірою, тому воно заглушало голос розуму і надихало мене не здаватися.

Коли я аналізую всі ці події у ретроспективі, я бачу, що у значній мірі саме віра сина в мене принесла такі вражаючі результати. Він вірив у все, що я йому говорив. Я навіяв йому ідею, що він має очевидну перевагу перед своїм старшим братом, і що ця перевага не раз допоможе йому у житті. Наприклад, вчителі у школі, бачачи, що у нього не було вух, проявляли до нього особливу увагу та ставилися з надзвичайною добротою. Його мати подбала про це, домовившись із вчителями, щоб ті приділяли йому додаткову увагу. Я також навіяв йому ідею, що коли він стане досить дорослим, щоб продавати газети (чим вже займався його старший брат), він отримає велику перевагу над братом, тому що люди будуть давати йому більше грошей за його газети, бачачи, як незважаючи на свою недугу, він так старанно працює.

Згодом ми помітили, що поступово слух нашого сина покращився. Більш того, він абсолютно не соромився своєї недуги. Коли йому було близько семи років, він вперше продемонстрував, що наші методи «навіювання» мали успіх. Протягом декількох місяців він дуже просив вийти на вулицю і продавати газети, але мати не пускала його. Вона боялася, що через глухоту йому буде небезпечно перебувати на вулиці одному.

Нарешті, він вирішив взяти справу у свої руки. Одного разу вдень, коли він залишився вдома зі слугами, він виліз на вулицю через кухонне вікно і вирушив на зустріч пригодам. Він позичив шість центів у сусідського шевця, купив на них газет, розпродав їх, на виручені кошти купив ще, і продовжував так до пізнього вечора. Підрахувавши свій денний заробіток, він повернув борг своєму «кредитору», і в результаті мав чистого прибутку на суму сорок два центи. Коли ми ввечері повернулися додому, він вже був у ліжку. Він спав, стискаючи в кулачку зароблені гроші.

Мати глянула на монети і розплакалася. Що за дивна реакція! Ридати над першою перемогою сина мені здавалося зовсім недоречним. Моя реакція була зворотною. Я від душі сміявся, бо знав, що моє прагнення прищепити дитині вміння вірити в себе виявилося успішним.

У цьому першому діловому досвіді його мати бачила маленького глухого хлопчика, який вийшов на вулицю і ризикував життям, щоб заробити гроші. Я ж бачив сміливого, амбітного, впевненого у собі маленького чоловіка, чий дохід був більш ніж стовідсотковим, тому що він зайнявся бізнесом за власною ініціативою і переміг. Все це мене тішило, бо я знав, що він довів, що відтепер винахідливість і відвага будуть супроводжувати його все життя. Подальші події тільки підтвердили це. Коли його старший брат хотів чогось, він лягав на підлогу, дригав ногами і руками, канючив – і в підсумку отримував своє. Коли ж цей «маленький глухий хлопчисько» чогось хотів, він вигадував чіткий план заробітку грошей, а потім йшов і купував собі, що хотів. Він і донині так робить! Воістину, мій власний син навчив мене тому, що фізичні вади можна перетворити на трамплін, який підкине вас до гідної мети, якщо тільки ви не будете сприймати їх як перешкоди і використовувати в якості відмовок і виправдань своїй немічності. Маленький глухий хлопчик закінчив середню школу і коледж, навіть не чуючи своїх вчителів, за винятком випадків, коли вони голосно кричали з близької відстані. Він не ходив у школу для глухих. Ми НЕ дозволяли йому ВЧИТИ МОВУ ЖЕСТІВ. Ми вирішили, що він повинен жити нормальним життям і спілкуватися з нормальними дітьми, і ми не відступали від цього рішення ні на крок, хоча воно і коштувало нам багатьох гарячих суперечок зі шкільними чиновниками.