James Allen - Біблія саморозвитку. Ілюстроване видання

Перш ніж перейти до наступного розділу, розпаліть у розумі вогонь надії, віри, відваги та терпіння. Розвиваючи у собі ці якості та слідуючи описаним вище практичним принципам, все інше прийде до вас, коли ви будете готові до цього. Як говорив Емерсон: «Кожна притча, кожна книга, кожна приказка, призначена для допомоги або розради, неодмінно дійде до тебе прямим чи обхідним шляхом. Кожен друг, якого потребує не твоя воля, а твоя велика та ніжна душа, прийме тебе у свої обійми». (Ральф Волдо Емерсон, «Наддуша»).

Існує різниця між БАЖАННЯМ щось отримати і готовністю це отримати. Ніхто не буде готовий щось отримати, поки не повірить в те, що може це отримати. У вас повинна бути ВІРА, а не просто надія або бажання. Відкрийте свій розум для віри, це вкрай важливо. У закритому розумі не живе ні віра, ні відвага.

Запам'ятайте, що для того, щоб рости і розвиватися, досягти достатку і процвітання буде потрібно не більше зусиль, ніж для того, щоб змиритися з убогістю та злиденністю. Цю універсальну істину дуже добре відображають чудові вірші американської поетеси Джессі Ріттенхаус:

В якості кульмінації до цієї глави я хочу розповісти вам про одного з найбільш незвичайних людей, яких я коли-небудь знав. Я вперше побачив його двадцять чотири роки тому, через кілька хвилин після його народження. Він народився без вух, і на думку лікаря ця дитина була приречена бути глухою та німою все своє життя.

Але я був не згоден з думкою лікаря. Я мав на це право, адже я був батьком цієї дитини. В мене теж була своя думка на цей рахунок, але я висловив її НЕ вголос – я висловив її своєму серцю. Я прийняв для себе рішення, що мій син буде чути та говорити. Нехай Матінка-природа і дала мені дитину без вух, але вона не може змусити мене змиритися з цим нещастям.

У глибині душі я знав, що мій син буде чути та говорити. Як? Я був упевнений, що є якийсь спосіб, і я знав, що знайду його. Я згадав слова безсмертного Емерсона: «З усіх боків нас навчають вірі. Нам залишається тільки бути слухняними і смиренними. Для кожного з нас є шлях, і, прислухаючись, ми зрозуміємо, який напрямок є правильним ».

Що це за правильний напрямок, запитаєте ви? БАЖАННЯ! НАЙБІЛЬШЕ НА СВІТІ Я бажав, щоб мій син не був глухонімим. І я ні на мить не зрікся цього бажання.

Багато років тому я писав: «Наші єдині обмеження – це ті, які ми встановлюємо в нашому власному розумі». Але тоді я вперше замислився, чи дійсно це правда. На ліжку переді мною лежала новонароджена дитина без природного органу слуху. Навіть якщо він і зможе чути та говорити, він буде явно знівечений на все життя. Звичайно, це було обмеження, яке ця дитина не сама встановила у своєму розумі.

Що я міг вдіяти в тій ситуації? Я повинен був знайти спосіб прищепити цій дитині своє власне палке бажання вигадати спосіб і алгоритм передачі звуку в його мозок без допомоги вух.

Як тільки мій син став досить дорослим для цього, я почав наполегливо наповнювати його розум непереможним бажанням чути, щоб Природа, відомими тільки їй методами, трансформувала це бажання у реальність.

Всі ці думки постійно крутилися у моїй власній голові, але я нікому про це не говорив. Кожного дня я знову і знову повторював свою обіцянку не миритися з глухотою сина. Коли він підріс і почав помічати оточуючі його речі, ми помітили, що він все ж трохи чує. Коли він досяг віку, коли діти зазвичай починають говорити, він не намагався говорити, але по його діям ми бачили, що він міг чути певні звуки. Це було все, що мені потрібно було знати! Я був переконаний, що якщо він міг чути, нехай навіть зовсім трохи, він може розвинути цю здатність ще більше. Потім сталося те, що дало мені яскравий промінь надії. І сталося це, як зазвичай буває, геть несподівано.

Ми придбали патефон. Коли наша дитина вперше почула музику, вона була просто в неймовірному захваті, і, звичайно ж, забрала його собі. Незабаром в нашого сина навіть з'явилися певні улюблені записи. Якось він програвав одну платівку знову і знову, майже дві години, затиснувши зубами край корпусу програвача. Ми не розуміли важливість цієї самостійно сформованої їм звички до тих пір, поки через деякий час не дізналися про так звану «касетну провідність» звуку.