Hermann Hesse: Сіддхартха. Паломництво до країни сходу

Такі були в Сіддхартхи думки, така була його спрага й мука.

Часто проказував він слова з Чахндог’ї-упанішади [9] … Часто проказував він слова з Чахдонг’ї-упанішади … – дев’ята з десяти найдавніших упанишад, що визнані авторитетним тлумачем вед і реформатором індуїзма Шанкарою (788–820). : «Щира правда, ще одне ім’я в брахмана – істина, і хто про це знає, той входить щодень у царство небесне [10] … щира правда, ще одне ім’я брахмана – істина, і хто це знає, той входить щодень у царство небесне . – йдеться про Сат’ям-шивам-сундарам – сат’ям безпосередньо означає «істина», шивам означає «те, що за межами смерти, за межами тлінного існування, тобто вічна свідомість чит, чит-шивам і сундарам – виконаність, раса, краса. Задля більшої точності тут варто оперувати іменем брахмана Сатьям, що у ведичній філософії, означає дійсність, покриту покровом Майі. ». Нерідко те царство небесне здавалось йому вже недалеким, однак жодного разу він не досягав його цілком, ніколи не погамовував спрагу до кінця. І з-поміж усіх мудрих і наймудріших, яких він знав і повчання яких з насолодою слухав, з-поміж усіх них не було жодного, хто осягнув би його, царство небесне, цілком, хто погамував би її, споконвічну спрагу, цілком.

– Говіндо, – сказав якось Сіддхартха до товариша, – Говіндо, ходімо, любий, під баньянове дерево – повправляємось у самозаглибленні.

Прийшли вони під баньянове дерево, посідали: тут – Сіддхартха, кроків за двадцять – Говінда. Поки той сідав, готуючись промовити Ом, Сіддхартха вже стиха проказував вірш:

Згодом, коли вони повправлялись, як завжди, у самозаглибленні, Говінда підвівся. День добігав кінця, час було готуватися до вечірнього обмивання. Говінда покликав товариша. Сіддхартха не озвався. Він сидів, занурившись у себе, і його застиглий погляд був спрямований кудись у далечінь, а з-поміж зубів ледь виднівся кінчик язика; здавалося, Сіддхартха не дихає. Так він сидів, поринувши в себе, зосередивши думку на Ом, націливши душу, мов стрілу, у Брахмана [11] … націливши душу, мов стрілу, у Брахмана … – Тут брахман – одне з центральних понять індуїзму, божество, яке утворює триєдність з Шивою і Вішну, космічне духовне начало, безособовий абсолют, який лежить в основі всього сущого і в кінцевому рахунку тотожний атману. Наведений вірш дає зрозуміти, що шукання молодого брахмана вели до тієї ж мети, до якої письменник Гессе прагнув на своєму «шляху всередину». …

Одного дня містом, де жив Сіддхартха, проходили самани – прочани-аскети; троє виснажених, згаслих чоловіків, не старі й не молоді, з укритими курявою, покривавленими спинами, майже голі, опалені сонцем, повиті самотністю, чужі й ворожі світові, – зайди й худоребрі шакали в царстві людей. Від них ішов гарячий дух потамованих пристрастей, виснажливого обов’язку, жорстокого самозречення.

Увечері, як минула година самоспоглядання, промовив Сіддхартха до Говінди:

– Завтра вранці, о друже мій, Сіддхартха піде до саман. Він стане саманою.

Почувши ці слова й побачивши на застиглому товаришевому обличчі рішучість, тверду й невідворотну, як пущена з лука стріла, Говінда зблід. І тієї ж миті, із першого погляду збагнув: «Ось воно й починається, тепер Сіддхартха піде своїм шляхом, доля його вже пускає паростки, а разом з його долею – і моя». І Говінда став блідий, мов суха бананова лушпинка.

– О Сіддхартхо! – вигукнув він. – А батько ж тобі дозволить?

Сіддхартха подивився на товариша так, ніби ще не зовсім прокинувся від сну. І враз прочитав у Говіндиній душі все – прочитав страх, прочитав покору.

– О Говіндо, – мовив він стиха, – нащо нам марнувати слова? Завтра на світанні я починаю жити життям саман. Тільки не кажи про це більш нічого.

Сіддхартха ступив до комірчини, де на личаній маті сидів батько, мовчки став і стояв доти, доки батько відчув, що позад нього хтось є. І озвався брахман:

– Це ти, Сіддхартхо? Кажи вже, що маєш сказати.

І промовив Сіддхартха:

– З твого дозволу, батьку. Я прийшов сказати, що мене тягне покинути завтра твій дім і піти до аскетів. Мене тягне стати саманою. Нехай батько не перечить моєму бажанню.

Брахман мовчав. Він мовчав так довго, що в невеличке віконце вже заглянули зорі, а тоді на зміну їм прийшли інші, а в комірчині все панувала тиша. Німо, нерухомо стояв, схрестивши на грудях руки, син, німо й нерухомо сидів на маті батько, а зорі все пропливали небом. І промовив нарешті батько: