Yevgeny Zamyatin - 1984. Ми

Він подумав, що з такими байстрюками життя цієї нещасної жінки, мабуть, не легке. Ще рік або два, і вони будуть спостерігати за нею і вдень, і вночі в пошуках симптомів інакодумства. У наші дні майже всі діти були такими. І найгірше те, що такі організацій, як Юні розвідники, систематично заохочували дітей до цього, і ті перетворювалися на некерованих маленьких дикунів. Але тим не менш, проти партійної дисципліни вони чомусь не повставали. Навпаки, вони обожнювали Партію і все, що з нею пов'язано. Пісні, марші, прапори, походи, тренування з манекенами, вигукування гасел, поклоніння Старшому Братові – все це було для них чудовою грою. Вся їх лютість була звернена назовні, проти ворогів держави, проти іноземців, зрадників, саботажників, думкозлочинців. Для людей старше тридцяти було звичним ділом боятися власних дітей. І не дарма, бо чи не щотижня у «Таймс» з'являлася стаття про те, як якийсь дрібний донощик – правда, зазвичай вживалася фраза «малий герой» – підслухав компрометуюче висловлювання і повідомив Поліції Думок про своїх батьків.

Біль у потилиці минув. Вінстон без ентузіазму взяв ручку, розмірковуючи, що б ще написати у щоденнику. Раптом він знову почав думати про О'Брайана.

Багато років тому… Так, хвилиночку, а «багато» це скільки? Десь сім років тому йому наснилося, що він йде через темну кімнату. І тут хтось, хто сидів десь збоку, сказав, коли він проходив повз: «Ми зустрінемося там, де немає темряви». Це було сказано дуже тихо, як би ненароком, просто заява, а не вказівка. Він йшов далі, не зупиняючись. Що цікаво, у той час, уві сні, слова не справили на нього особливого враження. Тільки потім, поступово, вони, здавалося, почали щось для нього означати. Він уже не міг згадати, до або після сну він вперше побачив О'Брайана, і коли він зрозумів, що уві сні чув саме його голос. Але в будь-якому випадку це був він, це О'Брайан говорив з ним із темряви.

Вінстон ніколи не був до кінця впевнений – і навіть зараз, після їх ранкової зустрічі поглядами – був О'Брайан другом чи ворогом. Але це було і не важливо. Між ними існував зв'язок, розуміння, а це було важливіше за дружбу або вірність партійним ідеалам. «Ми зустрінемося там, де немає темряви», – сказав він. Вінстон не знав, що це означає, знав тільки те, що так чи інакше саме так і станеться.

Голос з телеекрану замовк. Звук фанфар, чистий і бадьорий, заповнив задушливу кімнату. Голос різко оголосив:

«Увага! Увага! Щойно прийшло зведення з Малабарского фронту. Наші війська у Південній Індії здобули блискавичну перемогу. Я уповноважений заявити, що події, про які ми зараз повідомляємо, можуть закінчити війну вже у найближчому майбутньому. Екстрене повідомлення…»

«О, а зараз скажуть щось погане», – подумав Вінстон. І дійсно, слідом за кривавим описом знищення євразійської армії з величезною кількістю вбитих і полонених було оголошення про те, що з наступного тижня шоколадний пайок буде скорочений з тридцяти грамів до двадцяти.

Вінстон знову відригнув. Заспокійливий еффект джину випаровувався, залишаючи після себе лише почуття пригніченості. Телеекран – можливо, щоб відсвяткувати блискучу перемогу, а може, щоб затьмарити новину про зменшення шоколадного пайка – почав грати «Океанія, це для тебе». За правилами, потрібно було стояти по стійці «струнко» під час виконання цього гімну. Однак зараз його не було видно, тому він залишився сидіти.

Після «Океанія, це для тебе» заграла більш легка музика. Вінстон підійшов до вікна, тримаючись спиною до телеекрану. День був як і раніше холодним та ясним. Десь далеко з глухим ревом вибухнула балістична ракета. Зараз на Лондон падало близько двадцяти або тридцяти ракет на тиждень.

Знизу на вулиці вітер тріпав розірваний плакат, і слово «АНГСОЦ» то з'являлося, то зникало. АНГСОЦ. Священні принципи АНГСОЦу. Новомова, дводумство, мінливість минулого. Його охопило відчуття, ніби він блукає у заростях морського дна, загубившись у якомусь жахливому світі, де він і сам був чудовиськом. Він був один. Минуле померло, а майбутнє було примарним. Чи міг він хоча б з крихтою впевненості сказати, що на його боці зараз була хоча б одна людина на Землі? І як дізнатися, що диктатура Партії не буде тривати вічно? Наче у відповідь на це питання на нього дивилися три гасла на білому фасаді Міністерства Правди:

Він вийняв з кишені монетку в двадцять п'ять центів. На ній теж дрібними чіткими літерами були написані ці три гасла, а на іншій стороні монети було зображено обличчя Старшого Брата. Навіть з монети ці очі переслідували тебе. На монетах, марках, обкладинках книг, транспарантах, плакатах, на упаковці сигаретної пачки – вони були всюди. Ці очі завжди спостерігали за тобою, а голос переслідував, куди б ти не пішов. Уві сні чи наяву, на роботі чи на відпочинку, у приміщенні чи на вулиці, у ванній чи у ліжку – сховатися було ніде. Нічого не було твоїм, крім декількох кубічних сантиметрів всередині твого черепа.