Нікколо Макіавеллі - Історія Флоренції. Державець

Ці переслідування були пов’язані з тим, що Мак’явеллі мав дружні стосунки з групою змовників проти тиранії Медічі. Змова була невдалою. Це була змова таких собі «книжників», далеких від уміння здійснювати конкретну політику. Так, один із змовників примудрився навіть загубити аркуш з іменами вісімнадцяти учасників, яких невдовзі й схопили. Організаторів змови – Паоло Босколі та Агостіно Каппоні – було страчено.

Мак’явеллі разом із сім’єю переселяється до свого невеличкого маєтку в сільській місцевості – Сант-Андреа в Перкуссіна. Розташований біля придорожнього готелю на шляху до Рима, цей маєток дістав назву «Готельчик» («Альбергаччо»).

Позбавлений у віці сорока чотирьох років прибутків та всіх посад, Мак’явеллі тяжко переживає це. Він живе життям, ритм якого описує в листі від 10 грудня 1514 р. до свого друга Віталі: «Я встаю зі сходом сонця і йду до гаю подивитися на роботу лісорубів, які вирубують мій ліс, звідти прямую до струмка, а потім до птахоловного току. Я йду з книжкою в кишені – або з Данте чи Петраркою, або з Тібулом чи Овідієм. Я читаю про їхні любовні інтриги та пригоди, згадую те, що сам пережив, і деякий час насолоджуюсь цими згадками. Потім заходжу до корчми, що при великій дорозі, розмовляю з подорожанами, розпитую про новини з батьківщини, прислухаюся до їхніх розмов та приглядаюся до різних уподобань і фантазій людей. Тим часом настає обідня пора, і я сідаю зі своєю сім’єю за скромну трапезу… Після обіду знову повертаюся до корчми, де зазвичай уже сидять корчмар, м’ясник, мельник та цегельник. З ними я проводжу решту дня, граючи в карти… Коли настає вечір, повертаюся додому і йду до своєї робочої кімнати. На порозі скидаю селянський одяг, геть забруднений. Вбираюся в розкішне світське вбрання й вирушаю до великих людей давнини. Привітно ними зустрінутий, я споживаю те, до чого придатний і для чого народжений (йдеться про спілкування з книжками античних філософів, поетів, мислителів. – А. Б. ). І мені не соромно розмовляти з ними, питати про причини їхніх вчинків, а вони охоче мені відповідають. Через чотири години я не відчуваю втоми, забуваю всі страждання, не помічаю злиднів, мене не лякає смерть, і я весь поринаю в цей забутий світ» [3] Алексеев А. С. Маккиавелли как политический мыслитель. – М., 1980. – С. 110–111. .

Саме в цей період відбувається формування Мак’явеллі як мислителя. Цьому сприяв той трагічний факт, що Флоренція втратила геніального практика в політиці, штовхнувши його на шлях теоретичної діяльності.

Відомо, що сучасники давали високу оцінку Мак’явеллі як політику. В ці роки він отримує ряд пропозицій – зайняти місце секретаря кардинала Просперо Колонна в Римі, стати на службу до французького монарха. Але Мак’явеллі, патріот Флоренції, не може прийняти ці пропозиції від її ворогів.

Важко виділити певні етапи творчості Мак’явеллі, бо він водночас займався всім, що й створило таке широке розмаїття його праць, – про це свідчать самі назви творів: «Державець» (1513), «Роздуми про першу декаду Тіта Лівія» (1513–1516), «Діалоги, або Роздуми про нашу мову» (1514–1516), «Золотий осел» (1516–1517), «Бельфагор», «Мандрагора» (1518), трактат «Про військове мистецтво» (1519–1520), «Роздуми про засоби упорядкування справ у Флоренції після смерті герцога Лоренцо» (1520), «Опис подій у місті Луцці» (1520–1525), комедія «Кліція», «Історія Флоренції» (1520–1526), переклад байок Плавта та інші.

Кожен з творів Мак’явеллі має свою неповторну цінність. Так, у комедії «Мандрагора» автор довів до завершення стильові особливості, характерні для «Комедії про скриню» (1508) Лодовіко Аріосто та комедії «Каландро» (1513) кардинала Бабієні. Саме тому Мак’явеллі вважається засновником сучасної комедіографії.

Маловідомими, але, на наш погляд, важливими з позицій аналізу становлення мислителя й теоретика, є літературні твори Мак’явеллі. Крім «Мандрагори», комедія «Кліція» відкриває нам ще один бік його творчості – глибокий зв’язок з римською драматургією. Разом з тим у сюжеті «Кліції» відтворено одну зі сторінок життя Мак’явеллі – його «любовний шал» до співачки та актриси Раффакані Салютаті. Комедійність невесела – змальовуючи себе в образі старого залицяльника Нікомаха (в імені якого простежується абревіатура імені Нікколо Мак’явеллі), висміюючи його (а фактично самого себе), автор змальовує суперечливість «потоку життя».

В єдиному своєму новелістичному творі «Бельфагор» Мак’явеллі підкреслює зло реального життя – чорт, познайомившись із земними конфліктами й трагедіями, проситься назад у пекло. Там спокійніше, ніж на землі.