Нікколо Макіавеллі - Історія Флоренції. Державець

Це була дуже висока урядова посада. Починаючи з XI–XIII ст. у Франції, Німецьких землях та в Італії формується інститут канцлерів, які зобов’язані були забезпечувати всю внутрішню та зовнішню діяльність держави.

З огляду на свій фах, канцлери мали володіти великим обсягом спеціальних знань – досконало знати мови, закони, архівну справу, іноземні звичаї, дипломатію. А це в свою чергу сприяло їхній власній творчій діяльності – нерідко вони ставали авторами політичних та історичних праць, хронографів тощо.

У Флорентійській республіці, на чолі якої стояв виборний керівник (зазвичай це був учений-гуманітарій, широко відомий своїми науковими працями), було дві канцелярії. Канцелярію Синьйорії очолював перший канцлер – канцлер республіки, який займався в основному зовнішньополітичними справами. Друга ж канцелярія керувала внутрішніми справами республіки, на чолі її стояв найголовніший канцлер – другий канцлер. З 18 червня 1498 р. саме цю посаду зайняв Мак’явеллі й протягом чотирнадцяти років самовіддано працював для блага республіки. Упродовж цих років Мак’явеллі написав безліч листів (так, у Флорентійському державному архіві їх налічується понад чотири тисячі), урядових розпоряджень, військових наказів, державних проєктів. Він здійснив тринадцять військово-дипломатичних поїздок до різних держав, був організатором та учасником кількох військових кампаній, ініціатором народного ополчення. Коли Мак’явеллі виповнилося тридцять три роки, він одружився з Марієттою Корсіні й потім усе життя піклувався про свою родину (він мав п’ятеро дітей – чотирьох синів та одну доньку).

До нас дійшла характеристика Мак’явеллі тих років, дана його сучасником. Оскільки після смерті Мак’явеллі за наказом Ватикану були спалені не тільки його твори, але й усі його портрети, то це свідчення надзвичайно цінне: «Мак’явеллі був середнього зросту, худий, з надзвичайно жвавими очима, темним волоссям, маленьким носом, невеликою головою, широким чолом, з майже завжди стиснутими вустами. Весь його зовнішній вигляд свідчив про те, що це тонкий спостерігач і мислитель. На його вустах завжди грала саркастична усмішка, надаючи йому вигляду неупередженого, розважливого, дошкульного чоловіка. Мак’явеллі мав дуже розвинуту уяву, яка часто захоплювала його й заносила так далеко, що він іноді здавався абсолютним мрійником. Відразу після обрання він узявся вірно служити батьківщині з усією пристрастю давнього флорентійця, натхненного поганством та республіканським Римом. Якщо він і не був цілковито задоволений тодішньою формою правління, то все ж мав неабияке задоволення від того, що скінчилася тиранія Медічі та владарювання ченця (йдеться про Джіроламо Савонаролу – релігійного, політичного реформатора, після страти якого на місце другого канцлера Великою радою Флоренції було обрано Мак’явеллі. – А. Б .). Безперечно, спілкування з Марчелло Вірджіліо (першим канцлером Синьйорії, професором Флорентійського університету. – А. Б. ) було надзвичайно корисним для його занять; цілком можливо, що він, крім того, відвідував і деякі лекції свого старшого колеги» [2] Виллари П. // Никколо Маккиавелли. История Флоренции. – Л., 1973. – С. 353. .

Саме в ці часи сформувалися основні засади наукової творчості Мак’явеллі. Вони зводилися до намагання оцінювати конкретні події крізь досвід інших народів та держав.

Крім зовнішніх конфліктів, Італія часів Мак’явеллі переживала внутрішні труднощі, пов’язані з тим, що зміцніли національні держави – Іспанія, Португалія, Франція, Англія, де королівська влада, спираючись на підтримку міського населення, створила всі умови для розвитку торгового, фінансового та промислового капіталу, й цим самим сприяла витісненню італійських купців із земель, де вони віками панували. Ослабленню італійських земель сприяла також і політика Ватикану, який не був зацікавлений у їхній єдності, намагаючись створити умови для подальшого маневрування перед загрозою гуманістично-ренесансних явищ.

Даремно Мак’явеллі закликав до єднання всіх італійських земель перед небезпекою іноземного загарбання. Засліплені власною гординею, породженою переконанням у своїй культурній вищості, та ідеєю прямої спадкоємності щодо Риму та Греції, італійські держави й далі ворогували між собою, чим сприяли розгрому Італії, зокрема й падінню Флорентійської республіки. Після розгрому іспанськими військами французів при Равенні в квітні 1512 р. й жахливої різанини, яку вони вчинили, гонфалоньєр (голова Флорентійської республіки) тікає з Флоренції. Відновлюється Синьйорія Медічі. Мак’явеллі спочатку висилають з міста, а 1513 р. арештовують, кидають до в’язниці й піддають тортурам (його підтягували на дибі й завдали шість ударів батогом). Із в’язниці він вийшов завдяки амністії, у зв’язку з обранням на папський престол Джованні Медічі, який прийняв ім’я папи Льва X.