Дмитро Ткач - Вибрані твори в двох томах. Том I

Твір захоплює динамічним сюжетом, читач ніби стає співучасником описаних подій. Гостра боротьба між добром і злом — такий основний мотив «Чорного сальто». Носієм зла виступає зрадник Янчук, який служить фашистам, а після розгрому гітлерівської Німеччини потрапляє до рук наших органів безпеки як шпигун.

Коли з'явився друком роман «Арена» (1960 рік), автор одержав багато схвальних читацьких відгуків, котрі посвідчили заслужений успіх цього життєрадісного, повного експресії твору про людей цирку, про нашу радянську дійсність, яка всіх виводить на арену корисної діяльності для народу.

Ось один з тих листів, надійшов він з закордону — відгук на російське видання книжки: «Товаришу Ткач!

Звертається до вас циган з Болгарії. Я дуже захоплений вашим романом «Арена» і вирішив подякувати вам за нього.

Як правило, про циганів пишуть, що вони злодії, що обдурюють людей, а гарного мало помічають у них. Але в країнах соціалізму життя циганів пішло іншим шляхом.

Мене звати Демір Алієв. Я навчався на факультеті російської філології університету. Працював шкільним інспектором, тепер — заступник директора школи.

Мені дуже епод бався ваш роман, і я хочу перекласти його на болгарську мову, щоб твір читали цигани і в нашій країні…»

Гідним звітом Дмитра Ткача як дитячого письменника перед багатомільйонною читацькою масою школярів є дотепна, цікава, по-батьківски мудра повість «Я — шестикласник». Твір написано від першої особи, від імені учня Левка Лебедя; через його сприйняття читач і оцінює людей та явища навколишньої дійсності. Левко говорить про свою вчительку Марію Степанівну: «Вона може ні за що ні про що вилаяти, образити, принизити» або: «Краще не чути від неї ні похвали, ні докорів», і стає зрозуміло, що така вчителька не вміє працювати з дітьми. Через сприйняття Левка виписано образи його батьків, шкіпера Власа Микитовича, учнів Ілька, Маринку та голову піонерського загону, не в міру поважного й серйозного Павку.

Свавільної вдачі був Ілько, син шевця-інваліда. Це він умовив недосвідченого Левка вперше спробувати закурити, підбивав свого друга на різні пустощі, але їхня дружба, якій Левкова мати довго противилась, щоб син, бува, не перейняв од приятеля поганих звичок, — ця дружба зрештою дала прекрасні плоди. Ілько став дисциплінованим учнем, активним учасником шкільної художньої самодіяльності, почав добре вчитись, а в душі Левка пробудилася здатність відгукуватись на чуже горе. Виховання цієї риси в характері наших дітей — здатності відгукуватись на чуже горе — один з найважливіших елементів гармонійного виховання.

Серед персонажів повісті «Я — шестикласник» діють і дорослі, найколоритніший з них — капітан третього рангу Влас Микитович, герой Вітчизняної війни котрий «не просто демобілізувався свого часу з флоту, а увільнився в запас з правом носити флотську форму». Ставши квартирантом Лебедів, «дядько Влас» швидше знайшов стежку до хлоп'ячого серця, аніж Левкові батьки; «солідний» татусь Іван Панасович умів тільки зверхньо повчати, незмінно ставлячи себе у приклад, а сердобольну Поліну Іванівну з головою поглинула й обеззброїла сліпа материнська любов до сина. Влас Микитович говорив про себе: «Я — друг Левка», і це означало, що дорослий і підліток розуміли один одного, а звідси й ефективність впливу наставника на свого вихованця. Діти не сприймають нудного моралізаторства.

Гадаю, що коротка довідка перед початком повісті, — розповідь про те, як письменник, перебуваючи на шхуні «Зоря» в каюті шкіпера Власа Микитовича, побачив записки учня, озаглавлені: «Я — шестикласник», в потім ще й познайомився з автором тих записок і заручився дозволом опублікувати їх, — це тільки давно випробуваний літературний прийом. Адже на сторінках повісті подибуємо явно міркування дорослого, а не школяра. Про Власа Микитовича, наприклад, сказано: «Він говорив якось просто, з тією грубуватістю, яка властива людям одвертим, дужим і сміливим». Тонке спостереження, не віриться, щоб воно належало шестикласникові. А втім, подібні «прорахунки» зовсім не шкодять твору. Навпаки, за дитячою безпосередністю викладу відчувається присутність письменника, людини, щедро збагаченої життєвим досвідом.

У передмові до роману «Пригоди Тома Сойєра» Марк Твен писав:

«Хоч моя книга призначена головним чином для розваги хлопчиків і дівчаток, я сподіваюсь, що нею зацікавляться і дорослі чоловіки та жінки, адже в мої плани входило нагадати їм, якими вони й самі були давно, щб почували, думали, як розмовляли і в які дивовижні авантюри інколи встрявали».