Віґдіс Йорт - Йорґен + Анна = любов

Анна, Беата, Ейнар, Даґ, Кнут і Йорґен подалися углиб саду. Кнут крокував попереду, за ним — вервечкою решта.

— Сядьмо ось тут, — запропонував Кнут, підійшовши до місцинки, де росли трикутником три дерева з величезним валуном посередині. — Сідайте он там! — звелів він, показуючи на землю.

Діти повсідалися колом. Повіяло холодом, небо потемніло, немов перед дощем.

— Наче мжичка моросить, — озвався Ейнар.

— Може, ходімо додому, — пискнула Беата.

— Ні! — рішуче відповіла Анна.

Друзі посідали щільніше й вичікувально глянули на Кнута.

— Гм… — Кнут замислено насупив брови, а тоді поволі мовив: — Одного разу…

Усі принишкли. Кнут розповідав давно відому історію щоразу по-іншому, і ніхто ніколи не знав, як усе було насправді.

— Жила собі одного разу страшенно зла розбійниця. Звали її Гельґа.

— Розбійниця? — здивувався Йорґен.

— Так!

— Саме це й цікаво, — встряла Анна.

— З розбійницями усе набагато цікавіше, нє? — сказав Кнут.

Слухачі закивали головами.

— О, так, — погодився Йорґен.

— Отже, жила собі колись одна страшенно зла розбійниця Гельґа. Мешкала вона у Розбійницькому домі. У цьому домі! — з притиском промовив Кнут, тицяючи пальцем на будинок.

Усі дружно здригнулися й глянули на дім, старий та моторошний. Небо ще більше потемніло. Насунули чорні хмари, здавалося, над Розбійницьким садом ось-ось гримне грім.

— Жила вона разом з батьком та матір’ю, — вів далі Кнут. — І хоч була розбійницею, славилася неймовірною вродою. Вона кохала сина священика.

— Чому вона була розбійницею? — поцікавився Йорґен.

— Слухай далі, — буркнув Кнут і перейшов на зловісний шепіт.

Діти аж схилилися ближче до нього, щоб ліпше чути. Беата міцно трималася за Аннину руку.

— Усі дівчата закохувалися у сина священика, навіть моя бабуся — тоді вона ще була молода. Відбувалося те в давні часи, тоді поповичів дуже шанували. А може, він ще й мав круті біцепси — як ковбой…

Про ковбойські біцепси друзі раніше нічого не чули.

— Коли закохані дівчата гуляли селом чи лісом, — пошепки розповідав Кнут, — Гельґа-Розбійниця зненацька вистрибувала з кущів і обтинала їм коси. У ті часи дівчатам заборонялося ходити з коротким волоссям. А взимку кидала їм в обличчя сніжками. Одній дівчині навіть вибила зуб.

— Ой, леле, — пролепотіла Беата й так міцно стиснула Аннину руку, що, мабуть, залишила синець.

— Ой! — зойкнула Анна.

— Гельґа ставала дедалі злішою і прикрішою, ніхто не хотів з нею приятелювати. Її прозивали услід Гельґою-Розбійницею, а батьки вже й не знали, що мають з нею робити. Спершу садили під домашній арешт, та це ніяк не допомогло. А однієї ночі, дуже темної ночі, Гельґа видерлася на церковну дзвіницю і вдарила в дзвони. Дзвонила всю ніч, побудивши ціле село. А наступної ночі — була то ніч суботи — так підв’язала дзвони, що дзвонар не зміг задзвонити в неділю до служби Божої. Своїми вибриками вона прагнула лише одного — помститися священикові за заборону одружитися з його сином. Зрештою, Гельґа втекла, прихопивши поповича й церковне срібло. Холоднокровно вкрала церковні скарби… — Кнут зловісним поглядом обвів коло друзів, аж їм памороки забило від ляку.

— Украла священикового сина? — перепитав Йорґен.

— Та ні-і-і! Він з власної волі пішов разом з нею! Не забувай, Гельґа-Розбійниця була неймовірно вродлива. Але… нещаслива.

— Ой, нещаслива, — скрушно зітхнула Беата.

— Закохані втекли до Франції. Якщо їм не вдалося забрати з собою туди срібло, то воно, без сумніву, закопане тут, у Розбійницькому саду, — з притиском сказав Кнут, пильно дивлячись на друзів. — Може, навіть під оцим каменем! — від його голосу друзі аж здригнулися й дружно глянули на кам’яну брилу. — У кожному разі, вона залишила прощальну записку батькові й матері: «Мене не шукайте, церковне срібло — теж. Задля кохання можна гори перевернути, кохання засліплює, а давнє кохання ніколи не іржавіє. Спасибі за все. Щиро, ваша донька Гельґа».

Але батьки так ніколи й не пробачили їй того вчинку. Гельґа написала їм листа, запросила в гості до їхнього з чоловіком французького замку, однак ті сказали: «Ні!» Хоча Гельґа готова була заплатити їм за дорогу і таке всяке інше…

А невдовзі прийшла телеграма з повідомленням про смерть Гельґи-Розбійниці. За таємничих обставин . Багато хто вважав, що її убив однорукий бандит.

— А-А-А! — заволала Беата, затуляючи вуха руками.

— Відтоді примара Гельґи-Розбійниці блукає Розбійницьким садом. Прагне помститися своїм батькам та всім, хто обзивав її розбійницею. Багато людей бачили її постать у нічній сорочці поміж деревами саду. А дехто бачив навіть однорукого бандита. Я все розповів, що знав, — закінчив Кнут.