Віґдіс Йорт - Йорґен + Анна = любов

В енциклопедії було написано таке: «…зачаровувала своїм особистим, магічним сяйвом… втілення у танці… „Умираючий лебідь“… Привертала увагу до свого мистецтва…» Анна не все розуміла, але дещо таки збагнула. Мама Йорґена, як і вона, мріяла стати балериною і танцювати «Умираючого лебедя» так, щоб усі плакали.

Може, саме тому вони з Йорґеном однаково думали…

Потім Анна пошукала статтю про Гельґу-Розбійницю. Але про таку постать в енциклопедії нічого не згадувалося. Під рубрикою «Гельґа» теж нічого не знайшла, бо не знала її прізвища. Може, запитати маму, може, мама щось розкаже, якщо обережно її випитати?

— Ма-ам!

— Що?

Ні Анна, ні Уле ніколи нічого не розповідали мамі про Розбійницький сад, про свої розвідини в покинутому будинку, про те, як їм там ввижалися і наганяли страху примари. Не кажучи вже про зізнання татові чи вчительці… Ті просто висміяли б їх і заборонили туди ходити. Ніхто не розпитував своїх батьків про Розбійницький сад, окрім Кнута. Кнут наважувався випитувати лише свою бабусю.

— Ма-ам, а що то за історія про Гельґу-Розбійницю?

— Гельґу-Розбійницю?

— Так, про оту, що мешкала в Розбійницькому саду?

— Ой, темна історія… Не думай про те!

— А Кнутова бабуся завжди відповідає на запитання…

— Клята бабуся… Ніяк не забуде… Нема чим забивати собі голову!

— Воно не даватиме мені спокою, доки не довідаюся правду.

— Про неї нічого не сказано в енциклопедії. То просто собі звичайнісінька історія…

— Яка звичайнісінька історія? — наполягала Анна.

— Гельґа-Розбійниця й справді була трішки дивною дівчинкою, дуже емоційною. Вона шалено закохалася в Турґейра Станґа, сина священика.

— І обрізала коси дівчатам?

— Те-те-те… Вона обрізала косу Кнутовій бабусі. То трапилося дуже-дуже давно. Не варто про це згадувати…

— Обрізала косу бабусі Кнута?

— Але ж світ не завалився! Не гоже обзивати бідну дівчинку розбійницею через якусь там обрізану косу. Це все вигадки Кнутової бабусі, яка ніяк не забуде про свою косу! Просто Гельґа Стуррюстен була неймовірно закохана, а закохані часто вдаються до невмотивованих вчинків. Колись сама таке спізнаєш… Іноді люди вигадують бридкі історії про тих, хто не схожий на них. Надто, коли тієї людини немає поряд, і вона не може оборонитися.

— То Гельґа померла?

— Звідки ж мені знати, Анночко! Я й так вже наговорила тобі купу всього…

— Кнутова бабуся каже, що вона блукає примарою, хоче помститися…

— Дурниці! Примар не буває! Не забивай собі голову, Анно… На вечерю буде гороховий суп. Ти ж любиш гороховий суп, правда? Скоро сядемо вечеряти…

— Я ще піднімуся до своєї кімнати, — сказала Анна.

Вона сіла за письмовий стіл. Довго так сиділа, без руху. Чула, як повернувся з роботи тато. Відчувала запах готового супу, отже, скоро її покличуть вечеряти. Анна хотіла трішки посидіти перед вечерею на кухні, разом з татом і мамою, задобрити обох, щоб не лаялись, коли вона відмовлятиметься від супу. Бо нині був такий день, що вона може розплакатися від будь-якого сердитого слова, голосно розридатися, і тоді ніхто не зуміє її розрадити.

Мама сиділа за столом, гортаючи рекламну брошуру з картинками різних штучок, які можна купити за знижкою.

— У тата скоро день народження, — сказала вона, підморгнувши Анні.

— Може, хочеш ось таке на подарунок? — запитала мама, кладучи рекламний проспект перед татом.

На великій світлині були зображені фартухи для грилю у різних кольорах. Мама усміхнулася Анні й знову підморгнула: вона знала, що Анна шиє такий фартух на уроках рукоділля.

— Пхе, ні, не хочу, — пирхнув тато. — Навіщо мені фартух для грилю?

Він відсунув рекламку набік. Мама розгублено глянула на доньку. Анна підхопилася і втекла до своєї кімнати. Їй уже не хотілося сидіти на кухні з мамою і татом.

Нема їй що робити в їхньому товаристві! Вона поклала ножиці й щоденник до торбинки. Чула, як батьки шепочуться за дверима кухні, а тоді тато покликав її лагідним голосом:

— Анночко!

— Мені треба вийти, — відповіла вона. — Я трохи погуляю…

Анна відчинила двері й вийшла в коридор. Тато сидів за столом з рекламною брошурою в руках.

— О, — сказав він тієї миті, як Анна проходила повз нього. — Саме те, чого мені так бракує! Отакого чудового фартуха!..

І тут Анна розплакалася. Плач вибухнув так несподівано, що вона не зуміла його перехопити й затамувати. У-у-у-у!!! Дівчинка збігла вниз сходами, відімкнула велосипед, стрибнула в сідло й гайнула з подвір’я.