Віґдіс Йорт - Йорґен + Анна = любов

— Я не знаю, що це таке, — вчителька більше не сердилася. — Але це таке, чого я не розумію…

Ближче до кінця уроку вчителька вийшла з класу, щоб принести нитки для вишивання. Анна скористалася нагодою, вийняла свій потаємний щоденник і, затуляючись від решти учнів рукою, написала: Уле дурень, Уле дурень, Уле дурень… Списала всю сторінку великими літерами, та й не одну — багато сторінок. Це допомогло. Написавшись досхочу, Анна заспокоїлася. А тоді уклала код для Йорґена. Отакий: ЙОРЖ ОРЕЛ РОЛЬФ ҐЕОРҐ ЕХО НІНА.

Ніхто його не розгадає.

Задзвонило на перерву.

Анна й Беата хотіли підкласти облудний любовний лист у ранець Еллен, коли та обернеться до них спиною. Але зробити це було надзвичайно важко, бо позад Еллен весь час стовбичила Туне.

— Класно, що сьогодні не вивісили прапор на шкільному флагштоку, — сказала Анна, сподіваючись, що Еллен обернеться подивитися. Однак Еллен не обернулася.

— Я завтра маю день народження, ага, — сказала вона.

— О! — здивувалися Анна й Беата.

— До мене прийдуть гості!

— О!

— Мама веліла запросити й вас. Хоч я не дуже й хотіла. Приходьте на п’яту!

Знову дзвоник покликав на урок. Коротка перерва скінчилася, і дівчатка не встигли підкласти Еллен фальшивий любовний лист. Вирішили запхати до кишені її куртки — верхній одяг під час занять висів у коридорі.

— Хтось із нас попроситься під час уроку в туалет і підкладе, — запропонувала Анна. — Хто — я чи ти?

— Ти, — відповіла Беата. — Ти сильніша…

Тривав урок музики. Анна сиділа за останньою партою у ряду під вікнами й бачила все подвір’я. Надворі буяло сонце і весна.

Музику викладав молодий учитель. Він носив борідку, грав на гітарі й розповідав усілякі дивовижні речі. А того дня приніс платівки з записами пісень про кохання. Учитель був закоханий! Бо ж весна! — сказав він. Показав дітям світлину своєї коханої, щоб вони, передаючи одне одному, добре змогли її роздивитися. Кохана виявилася росіянкою.

— Ви цілувалися? — поцікавився Кнут.

— Еге ж, — відповів учитель, і всі засміялися.

— Багато разів, — додав учитель, і знову весь клас засміявся, окрім Анни.

— Хто поцілується сто разів, мусить одружитися, — ляпнув Кнут, і діти покотом покотилися від сміху.

Лише Анна не сміялася, сиділа поважна. Вона слухала зворушливі пісні про кохання. Співав чоловічий голос, а вона уявляла, що співак співав саме для неї.

Анна нітрохи не сумнівалася, що кохає по-справжньому, як ото буває в дорослих або в телевізорі. Саме такими були її почуття…

Співак кілька разів проспівав приспів. Анні набігли на очі сльози. Не від смутку, а від зворушення. До туалету зовсім не хотілося, хотілося лише слухати, слухати…

Вона теж тремтіла. Обвела поглядом своїх однокласників і відчула, як відрізняється від них. Бо кохає Йорґена Рюґе.

Уявила, ніби стоїть на великій сцені й співає цю пісню. Анна співала для Йорґена, а він сидів у першому ряду й слухав. Якою ж гарною вона була, очі блищали, а коли заспівала: …знаю я, що знаєш ти… , Йорґен підвівся і вигукнув: Я теж тебе кохаю, я теж кохаю!

Але ось платівка дограла до кінця. Даґ зняв зі своєї канапки скибку сиру, скотив сирні кульки й пожбурив у Анну.

Анна попросила в учителя дозволу піти в туалет.

— Якщо так нестерпно, то йди, звичайно…

У коридорі було порожньо й тихо. Безлюдний, він скидався на величезну залу. Анна побігла на пальчиках, здійнявши догори руки, — уявила себе балериною у балеті «Умираючий лебідь». У першому ряду сидів Йорґен, дивився, як помирає лебідка, і плакав. Бо ж Анна була такою прекрасною, з такими ясними очима!

Анна поклала листа в кишеню куртки Еллен і повернулася на урок музики, який вже підходив до кінця.

— Заспіваймо насамкінець пісню разом! — запропонував учитель.

— «Едельвейс»! — гукнула Анна.

— «Танець каченят», «Танець каченят»! — загукали інші, бо для каченят треба було стати в коло, тупотіти ногами і плескати в долоні.

— «Танець каченят», «Танець каченят»! — діти вистрибували з-за парт такою навалою, аж стільці полетіли шкереберть.

— Гаразд, — погодився учитель.

Але раптом розплакалася Сірі, бо в четвер помер її папужка, тож зі співчуття до її горя каченят не співали.

Задзвонив дзвоник. Урок закінчився.

— Поклала? — запитала Беата.