Марина Павленко - Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту

Заскочена й розморена весняним сонечком Чорнобілка, зачувши, що про неї говорять, ліниво муркнула. Киця возсідала на вікні: голівка маленька, тіло пишно-пухнасте — просто антична скульптура в галереї чи парку Щербанівських!

— Ні! Він порадив спробувати покласти за приманку…

— …Аркушик!

— …Із отого, як його… Що миші по ньому своїх дітей виховували!

— Із Сухомлинського? — нарешті розібрала суть розмови Софійка. — Де це видано, щоб мишам замість сиру класти книжки?

— Ми теж так йому, а він: тож на сир, мовляв, не схотіла пійматись!

Дочаювавши, Софійка прийняла до решти висохлий сир, витрусила зі «Школи радості» відгризений клаптик сторінки і приладнала його в мишоловку. Гаразд, випробуєм цю фантастичну ідею! Раз уже в неї сьогодні чудовий настрій!

— Шказав, що шьогодні вам жуштрітися не вдаштчя, бо він не жможе… — сповістили дівчата, наминаючи канапки.

— Ще книжок у твого тата якихось набрав! — запили чаєм.

— Ой, це ж був секрет! — урвала всіх мудра Надька.

Вірна й Любка вмить зосередились на своїх чашках і активно засьорбали.

Секрет? Нічого собі! Утім, Софійки вже нічим не здивуєш!

…Здивувати важко, але ще можна!

Саме тоді, коли Софійка монотонно ходила туди-сюди квартирою і думала над розгадкою коду Мокренкового блокнота…

Неклевий? Гм… Якби Мокренко жив тепер і знався з Кулаківським, Софійка вирішила б, що неклевий — від Вадимового слівця «кльово», тобто класно, себто добре! «Неклевий спин-шуліцейський» тоді б означало якогось недоброго спина-шуліцейського… Спина? Спина завше ззаду, може, спин — людина, що ззаду підкрадається? Шуліцейський схоже на поліцейський…

…Так от, саме тоді в Софійчині двері застукав… сам Дмитро Іваненко!

— Ти в школі не була, то я подумав… Може, завдання домашні потрібні? Я ось приніс…

Від несподіванки не знала, радіти чи не дуже:

— Завдяки тобі доведеться робити цей складнющий номер з алгебри! — жартома дорікнула.

— Якщо хочеш, я допоможу!

— Це єдине, що виправдає твою ведмежу послугу! — всміхнулась.

Вони пішли в Софійчину кімнату і засіли над за дачкою.

— Гарні квіти, — кивнув на букет, що сьогодні мандрував за Софійкою в кожну кімнату. — Хтось подарував?

— Це фреєзії! — відповіла трошки ухильно.

Поки Дмитрик пояснював, крадькома спостерігала за ним і думала про одне. Що він прийшов ради Ірки. Нарешті спитала невимушено:

— А ти вже Ірці завдання відніс?

— Ірі? — дивується наче щиро. — Чого я маю Ірі носити?

— Ну… Її теж не було в школі…

— Не було? Тю, точно! А я дивуюсь: чого мене ніхто нічим не вантажить, ніхто нічого не просить? І запасна «Хімія» нікому не згодилась, навіть гроші після великої перерви зостались!

— Дмитре, не прикидайся. Ти ж не байдужий до неї, правда?

— Софійко, ти що собі напридумувала?

Ну, наче ж не обманює!..

— А! Ти, мабуть, через те, що всі її забаганки виконую? Ха-ха!

— Але ж виконуєш!

— Тебе комарі коли-небудь кусали? Тобі це приємно? — раптом лукаво примружився Дмитро.

— Таке питаєш!

— Люди від них тікають, кремами змащуються, отруйними спреями віднаджують. Все одно не помагає! А ми з татом одну закономірність виявили. Якщо їх не відганяти, а просто не думати про них, переключитись на інше, то вони наїдаються і летять геть! Ми давно вже тільки так і робимо. І знаєш, відтоді проблема комарів для нас перестала існувати!

Гм, Ірка — упирка? Трохи дивно. Але принаймні дотепно. З іншого боку, виходить, що Завадчучкою не лише власні батьки не переймаються, не тільки Вад її відцурався, але й Дмитро її має за… за комаху-кровопивцю? Ні, це якось неправильно! Так не можна!

Може, хоч зателефонувати їй, поцікавитись як вона там після всього?.. Утім, Софійчин дзвінок зараз видався б ще більшим знущанням.

З іншого боку, чи справді Іваненко до неї байдужий?

— А збоку видається, наче ти… Наче ти в неї…

— На побігеньках? Нехай!

— Ну, так, і що… Що закоханий!

Тепер Дмитрик здивувався іще щиріше:

— І ти могла б таке припустити? Ти-и-и?

— А що? Я нічого… Не тільки ж я…

— Хай собі інші, але ж ти! Хіба ти не помічаєш, що насправді…

— Миша! — зарепетувало раптом стома голосами з вітальні.

Софійка з Дмитром кинулись на крик.

— Миша піймалась!

У вітальні вже всі були в зборі. А в пастці вовтузилась затиснена в лещата миша. Вона була така товста, що пастка її навіть не спромоглась поранити! А кицька перелякано втекла в найдальший кут хати!

Миша злакомилась на шматочок улюбленого паперу! Сашко був правий! І найправішим він виявися у тому, що миша таки була! Справжня, сіра!