Марина Павленко - Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту

— Мамо, а є ще ті зелені яблука, що дідусь передав? — бодай тими лакітками скрасити дорогу до школи!

— Симиренки? Вибач, але я по одному дівчатам до школи дала, останнє Ростикові на сніданок лишила, більше нема! — винувато усміхнулась мама.

Проте Софійку вже хвилювало інше:

— Си-ми-ре-нки?! — вигукнула вона. — То й був знаменитий сорт Симиренка?

— Так. Він у Половинчику споконвіку росте, а що?

— Ну, не споконвіку, бо цей сорт виведений лише на початку XX століття. Я про нього в книжці читала! Цей зелений зимостійкий сорт Лев Платонович назвав на честь свого батька: «Ренет Платона Федоровича Симиренка»!

— Довго зберігається, не гниє, легко перевозиться! — вела далі усміхнена мама.

— …На гілках тримається міцно, не боїться ні бурі, ні зливи! А який добрий! — хвалила Софійка.

— Коли 1960 року в Італії проводили Всесвітній конгрес, на якому більше ста спеціалістів із зав'язаними очима визначали найкращий сорт яблук, то першим у світі визнали саме ренет Симиренка. І що? Радянські газети жодним словом про це не згадали! Та й дідусь не знав би, якби завжди не намагався прочитати й почути, чого не пропускала радянська цензура!

— Але ж яблука в Україні росли?

— Росли то росли, але навіть називати їх не можна було! Перейменували цей сорт на якусь Зеленку Вуда! Утім, чого якусь? «Зеленка Вуда» — є такий іноземний сорт, але ж куди йому до нашого ренету! Правда, народна пам’ять справжню назву тримала: в Половиннику тільки симиренками називали!

— А може, ти й про самого Симиренка щось знаєш, поки я інформації по всіх усюдах шукаю?

— Крім того, що він підприємець, цукрозаводчик, меценат і садівник, мабуть, більше нічого… Але стривай-стривай! У своєї колеги я бачила книжку… Вольвача, здається… «Л. П. Симиренко — фундатор українського промислового садівництва» — наче так називається… І щось Дмитра Чередниченка про нього ж… А ще «Українські меценати» Слабошпицького про Терещенків, Ханенків, Чикаленків… Мусить бути й про Симиренків!

— Про Чикаленків?! Мені теж про них треба!

— Не сумніваюсь, у неї ще щось на цю тему знайдеться. Гадаю, вона охоче дасть почитати!

— Мамусю! От правда, що чуже бачим під лісом, а свого не бачим під носом! Чого я зразу до тебе не звернулась?

Правда, на цьому приємності й вичерпались.

Ірка сьогодні прийшла в чомусь несусвітенному. Червона кофтина, фіолетова спідниця, рожева брошка, зелені панчішки й жовті черевики.

— В бабці на горищі знайшла чи добрі люди під церквою вбрали? — таки ж підколола Софійка.

— Що ти можеш тямити у треш-стайлі? — відрубала Ірка.

— Що ж це за стиль, що навіть губи не намазані? Помадний цех завалився?

— Ох, — Завадчучка гордо стулила бліді вуста й поблажливо пояснила: — На когось би сердилась, але ж на хворих не можна! Треш-стайл — це коли всі речі навмисне не підходять одна до одної! Повна відсутність стилю! Щось із бабусиної скрині, щось — із класики, щось із наймодніших брендів!

— Угу, а щось із новорічного маскараду. — Ні-ні, Софійка зовсім не лютує, але ж хай її буде зверху!

Утім, Ірці вже було не до неї: демонстративно війнувши пеленою фіолетової спідниці, оминула Софійку і вже стояла над Іваненком:

— Дімончику, не позичиш біології?

— Бери! — Дмитрик із готовністю витяг підручника.

— Дякую! Цьом-цьом! — ніби ненароком зачепивши Софійку широким рукавом червоної кофтини, Завадчучка повернулась на своє місце.

— Що, Дмитрику, знов одна книжка на двох? — Софійка ледве стримувала роздратування.

— Та не переймайся так! Я маю запасну! — невинно усміхнувся Іваненко й дістав з-під парти… ще одну біологію!

Під пострілами їздити — то з Софійкою, а підручники носити — то знов їй, Завадчучці! Швидко ж він забув учорашні поневіряння!

А того, як Іваненко робив контрольну і шпаргалки передавав Ірці, Софійка вже й узагалі, можна сказати, не помічала.

— …Той Дімасик такий лапчик!..

Це вже Софійка ненароком почула під дверима роздягалки, на фізрі. Ні-ні, вона сьогодні була в спортивній формі, а повернулася за скакалкою.

— Ну да, кульна ляля повинна мати під рукою і крутелика з кубиком, і зубра з башкою! — пітвердив знайомий голос.

Ну, кульна — від англійського «круто»: ясно, що йдеться про круту дівчину. Кубик — це великий квадратний джип-мерседес, про це Софійка вчора, можна сказати, під кулями (о, то й вона — кульна чи що?) дізналась. Але зубр?

— …Щоб не він, дівки, я б на контрольній не виїхала! — вела далі Завадчучка. — Такий слухняненький — на все для мене готовий!