Марина Павленко - Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу

Хрясь! Софійчин кухлик упав і розлетівся на друзки об кахельну підлогу.

— На щастя! — пожартував тато.

— Я приберу, вибачте! — похапала черепки й вибігла в коридор.

— Софіє, ти куди? Відро ж на сміття ось! — гукнув тато.

Але дівчинка його не чула. Геть, геть, геть! Подалі від тієї красуні! Вона що, взялася доконати Софійку?!

До шафи! Заховається в улюбленій шафі, хай ніхто її більше не знайде!

Відчинила двері шафи, впала на купу одягу. Леле, що це? І тут ненависні зелені очі?! Росяниця що, стерегтиме її тепер і вдома? Навіть у шафі?!!

— Геть! — нагримала злякано. І лиш коли проява нявкнула і зникла, второпала, що то ж були оченята вірної Чорнобілки! Зовсім стратила глузд!

Не помічала навіть, що стискає пальцями черепки і з долонь поволі скапує кров.

До синюватої щоки додалися рубці на руках, але Софійка так просто не здасться. Завтра — довгожданий бал. Її головна й остаточна битва! І вона всім доведе, хто є хто!..

Туди-сюди крокувала вітальнею поміж розкладеними святковими прикрасами, вбранням і взуттям. Зацікавлений Ростик повзав під ногами. Бракує тільки лілей, але Сашко от-от принесе…

Ось і його дзвінок у двері! Ніколи, мабуть, його так не чекала.

Але Сашко… прийшов без нічого, а його круглі одверті очі шукають п’ятого кутка!..

— Софійко, — аж прохрипів. — Тут… таке сталось! Таке сталось!

— Що сталось? Кажи, не тягни!

— Та… Причеп, яким сьогодні везли шефові товар, перекинувся на мосту! Дорога слизька, він — бульк! З десятиметрової висоти, просто в Кам’янку!

— А квіти?! Квіти — де? — не розуміла, що відбувається.

— Там же й квіти! Впросився поїхати з шефом на місце події! Причеп дістали, товар… на дно! — Сашко закашлявся.

— А мої лілеї?!

— І вони… Я весь берег обшукав, із жердиною у воду заходив, пробував діставати, навіть не побачив анічогісінько!

— Як? Ти… не виловив моїх лілей?!. — Добре, що поруч було крісло, бо так би й бухнулась на підлогу.

— Софійко, я все облазив!!! Усе, що міг! Вибач, прости! — Сашко знову кашляв. — Фірма обіцяє відразу після нового року поновити шефові замовлення…

— Після нового року? Дякую! Ти!.. Та ти мене втопив разом з тим причепом! Мене, розумієш?! Хіба ти розумієш?!

— Бухи-бухи… Але ти… Ти все одно будеш найкраща! Кахи!

— Хто там кашляє, кого знову треба лікувати? — зненацька проспівала з коридору тітонька Сніжана. — Я забігла перевірити Софійчину боєготовність! Ти, Сашку? Теж завтра на бал?

— Тут не те що Сашко — невідомо, чи піду на нього я!!!

Сяк-так переповіли тітоньці пригоду з причепом.

— У річку — серед зими?! Так он чого ти, парубче, бухикаєш! Бігом липового чаю з медом! Додумався ж!

— Тітонько, але ж лілеї?! — який чай, коли тут — така драма?

— Щось придумаємо, Софусю, щось придумаєм!

Спати не могла: думки й бігуді муляли в голову. Не ридала тільки тому, що на завтра до всіх нещасть бракувало червоних очей.

Усе проти неї! Мало проклятої Роськи, то ще й ця болотяна Кам’янка! Має рацію Сашко: не щастить Софійці з тим Білокрилівським лісом.

А може, Білокрилівський ліс, портрет на камені, ляпас, раптова красуня в їхньому 7-В і в бабиній Валиній квартирі, аварія над Кам’янкою — ниточки одного клубка? Від моторошного здогаду аж морозом по спині сипнуло.

Вибита на камені русалка від Софійчиного доторку ожила? Невідь-чого ляснула її хвостом по обличчі, а тоді зникла з каменя, щоб опинитись… ні, це повна дурня! — опинитись у її класі? Але як? За що? Навіщо?

Отже, таки русалка?

Як добре, що недавно з’явилась мобілка і в Половинчику! Пустельник нею ощасливив тестя й тещу, Софійчиних коханих бабусю й дідуся! Бабуся Ліна — ще вона може розповісти про русалок і не вчепиться з розпитуваннями!

— Ваша бабця Горпина або ваша мама Ніна нічого не знали про русалок?

— Від мами чи не від мами, — почала своїм звичаєм бабуся, — але трохи про них чула. Дещо й перечитала, — зараз і про нечисть друкують.

Нібито русалки можуть зватися Овсяницями, Сенявами, Житницями, чи як там… Ще — Травницями, Дивовицями, Росяницями, Кануперницями, М’ятницями, — хто де живе.

Росяниця! От вам і Росава Підлісняк!

Ба, далі цікавіше:

— А ще якогось дня, коли сонце світить найслабше, — свято зимових Русалій, чи щось таке…

Сонце світить найслабше… Найкоротший день у році — двадцять друге грудня… Саме того дня їздили вони до лісу, тоді розчистила-оживила злощасні контури! Тисячі літ сотні цікавих варвар чинили те до неї, і тільки Софійці припекло зробити це в день зимових Русалій!!! Скільки разів страждала через надмірну допитливість, пора б схаменутися! Так ні ж — от і вляпалася, ще й як вляпалася!..