Пауль Маар - Що не день, то субота

— Що це означає? — спитав пан Пляшкер.

— Означає! Означає! — гнівно вигукнув пан Обердубер. — Шукаю цей капосний ключ від письмового столу. Бо без нього я не можу відімкнути цієї капосної шафи і дістати звідти ще один капосний ключ — від дверей контори.

— Допомогти вам шукати? — запитав пан Пляшкер.

— Ви мене тільки нервуєте! Ідіть краще додому! — буркнув пан Обердубер.

— З великою охотою! — відповів пан Пляшкер, уклонився і пішов додому.

Суботик аніскілечки не здивувався з того, що пан Пляшкер повернувся. Він вискочив із шафи й заверещав:

— Універмаг, універмаг! Ми підемо в універмаг!

— Ну гаразд, підемо, якщо ти так хочеш, — погодився пан Пляшкер. Він дуже радів з того, що не треба сидіти в конторі.

— Купите мені одяг? — допитувався Суботик.

— Та куплю, — сказав пан Пляшкер. — От тільки не знаю, як пройти з тобою в універмаг.

— Звісно як! Пронести в рюкзаку! — сказав Суботик. — Он кенгуру завжди носять своїх дітей у торбі.

Він заліз у рюкзак, пан Пляшкер завдав рюкзак на плечі, і ось так удвох вони поїхали трамваєм до універмагу.

Вони під’їхали до величезної будівлі з трьома входами, вісьмома ескалаторами, двадцятьма вітринами і сотнями рундуків [1] рундук — стіл для торгівлі в крамниці, буфеті, на базарі. .

Панові Пляшкеру було трохи ніяково, коли з тугим рюкзаком на спині він проштовхувався крізь натовп людей на першому поверсі, а потім поїхав на ескалаторі вгору. В усьому універмазі він був єдиний, хто мав на плечах рюкзак, тож побоювався, аби ніхто не подумав, що він злодій.

На другому поверсі він побачив вивіску великими літерами:

Пан Пляшкер зупинився, роззираючись довкола.

До нього підійшов продавець і сказав:

— Я до ваших послуг, шановний пане. Що б ви хотіли в нас купити?

— Що-небудь із одягу, — сказав пан Пляшкер.

— Костюм? Куртку? Чи, може, штани? — запитав продавець. Він належав до тих продавців, які без упину всміхаються і на кожен випадок мають примовку. Одягнений він, звичайно, був за останньою модою.

— Власне кажучи... все треба, — трохи зніяковіло відповів пан Пляшкер.

— Чудово! Дуже добре, що ви потрапили в наш універмаг. Ідіть за мною, будь ласка. Я проведу вас до іншого відділу, бо в нашому продається тільки дитячий одяг.

— Але ж я не для себе хочу купити одяг! — пояснив пан Пляшкер.

— Не для себе? — перепитав продавець і почав розглядатися, шукаючи поглядом дитину.

Пан Пляшкер зняв з плечей рюкзак, розв’язав його і випустив Суботика.

— Ось для кого! — відповів він.

Побачивши Суботика, продавець сторопів і так широко роззявив рота, що не міг більше усміхатися. Однак він тут-таки опанував себе.

— Яке гарне дитятко носите ви в рюкзаку! Просто чудове! Хто це — хлопчик чи дівчинка?

Пан Пляшкер розгублено нахилився до Суботика й запитав:

— Ти хлопчик чи дівчинка?

Суботик прихилив його голову до себе й зашепотів на вухо:

— Я Суботик, тату. Ви ж знаєте!

— Припустимо, що хлопчик, — сказав пан Пляшкер продавцеві. Треба ж було щось відповісти.

— Гаразд. Припустимо, що хлопчик, — погодився продавець, усміхаючись заціпенілою усмішкою. — Зрештою, який батько може сьогодні напевно сказати, хто його дитинча, — хлопчик чи дівчинка. Ходімо, хлопчику, зі мною!

Але Суботик так захопився всім, що відбувалося довкола, що не міг отак зразу піти з продавцем.

Він стояв між рундуками, розглядав людей, які їхали нагору ескалатором, зирив навсібіч і слухав музику, що линула з гучномовців.

— Як тут гарно, тату! — сказав він і від захвату аж очі закотив.

З гучномовця долинув звук гонга, а потім жіночий голос проговорив:

— Шановні покупці! Не забудьте взяти в нашому магазині голландського сиру. Наш голландський сир — найкращий для вас подарунок!

— Сир? А що це таке? — запитав Суботик, зчудовано вилупивши оченята.

— Ти не знаєш, що таке сир? — здивувався у свою чергу продавець.

Суботик похитав головою.

— На першому поверсі, там, де продаються харчі, на одному рундуку лежать великі червоні кулі. Ото й є голландський сир, хлопче, — пояснив продавець.

— Кулі із сиру! — закричав Суботик, кинувся до ескалатора й поїхав униз.

Незабаром знизу долинув пронизливий лемент, а ще за якусь хвилю Суботик приїхав ескалатором, тримаючи в руках величезну головку сиру.