Ілларіон Павлюк - Я бачу, вас цікавить пітьма

Десь на середині мосту авто зупинилося.

Буськів Сад перетворився на далеку смужку снігу під лінією обрію. Другий берег був огорнутий шапкою туману або ж то хмара, втративши висоту, впала черевом просто на білу пустку.

Чоловік і черниця, сварячись і крехтячи, витягнули з багажника мертве тіло дівчини в довгій нічній сорочці та плетеній кофтині. Вони підтягнули його до перил, насилу підняли, і на дружне «три-чотири» кинули у воду. Тіло шубовснуло, гучно хлюпнувши, річка підхопила його, а ці двоє ще довго проводили поглядами — ніби не було нічого прекраснішого, ніж спостерігати, як сильна річкова течія відносить удалечінь закляклий дівочий труп.

Не можна було казати правду. Він розумів це так само чітко, як і те, що в нього немає ніякої підходящої брехні.

Хоч би що він сказав, барменка, по-перше, почне розбазікувати. А йому це непотрібно. Ох, як непотрібно. По-друге, тепер вона нічого не розповість про начальника пожежної станції, що так недоречно виявився її татусиком. Андрюха гарячково думав, і робити це було вдвічі тяжче під її пильним поглядом. Нарешті він наважився. Принаймні інших слабких місць у господині «Мінотавра» він поки що не помітив.

— Давай ось як… — сказав Андрій і розстібнув наплічник.

Зануривши туди обидві руки, він довго з чимсь вовтузився, потім нарешті витяг скручену в рурку пачку грошей.

— Тут дві тисячі. Мені потрібне твоє мовчання і твої відповіді, ото й усе.

Глянувши мигцем на гроші, дівчина швидко роззирнулася.

— Хочеш, щоб я продала батька за дві срані штуки?

— Чого відразу «продала»! — ображено заперечив Андрій. — Запитання такі самі: алкоголь, стосунки з людьми, почуття гумору. Де тут продаж! Це сума за те, щоб ти мовчала, ото й усе. А то ж розкажеш батькові, а батько — ще комусь, і знатиме все селище.

— А нафіга це тобі?

— Не твоє діло. Я ж не запитую, нафіга тобі два штуцери. На ось, тримай.

Вона зміряла його недовірливим поглядом.

— Мало.

Зітхнувши, Андрій поліз у наплічник.

— Іще тисяча. Більше немає. Мені ще жити на щось треба.

Вона подумала ще пів секунди. Потім недбалим рухом згребла гроші в кишеню фартуха.

— Питай.

— Та ті ж таки запитання… — він знову розгорнув блокнот. — Алкоголь?

— Алкоголь, — ствердно промовила дівчина і зітхнула. — У нього брат на пожарі згорів. А в батька «пожарка» не на ходу була. Відрами гасили, як ото колись… Ну і він себе винуватить. Після такого, канєшно, алкоголь.

— А давно брат загинув?

— Давненько вже.

— М-да. Співчуваю… Систематично п’є? — Андрій поставив поряд із «Н» довгий мінус.

Вона кивнула:

— На двадцять кіль похудав. Думала, вже його не витягну. Зараз сліжу, шоб ні краплі.

— Чекайте… То виходить, зараз ваш батько не п’є?

Дівчина енергійно постукала кісточками по шинквасу і для надійності поплювала через ліве плече. Андрій, вагаючись, підтиснув губи і почав переробляти мінус на кострубатий плюс.

— Значить, не п’є… — пробурмотів він.

— Три місяці вже в зав’язці, — підтвердила барменка.

— Усього лише три місяці? Ага. Чекайте-чекайте. А до того весь час пив?

— Кажу ж вам, від того пожару постоянно під отим ділом. Уже на людину не був похожий.

— Заплутали ви мене… — буркнув Андрій і знову заходився наводити мінус поверх плюса, аж поки ручка прорвала аркуш; потім подивився на вималювані каракулі критичним поглядом художника. — Добре… Ну а про його стосунки з людьми що скажеш? Компанійський чи, може, відлюдькуватий…

— Ну, йому особливо нема чого веселиться. А так — батько жалісливий чоловік. М’який. Усі знають: як треба щось помогти — полагодити, перетягнути, припертися кудись удосвіта, якщо вже пообіщав, — то це до Захара! Я йому все врем’я кажу, научися вже говорити людям «нє»! На тобі ж половина селища їзде!

— Із цим розібралися, — тепер Андрій поставив у блокноті плюс. — А тепер почуття гумору.

— Батько — чоловік серйозний. Шуточки і глупості разні — це не його. А як брат погиб, так він і улибаться перестав… М-да. Такі ото марципани… — вона задумливо постукала пальцями по столу. — То що? Схожий на твого знакомого?

— Конкретно ваш батько — не дуже, — збрехав Андрій, поставивши поряд із «Н» іще один плюс.

Здається, це її заспокоїло. Вона навіть усміхнулася.

Насправді, Науменко отримав два плюси, а якщо поміркувати про цей двічі перероблений мінус, то, може, і всі три. Три із трьох, що він шукає саме його…