Ілларіон Павлюк - Я бачу, вас цікавить пітьма

У ньому йшлося про те, що сьогодні вночі Ксенин чоловік прийде до дільничного додому, відлушпарить його кастетом на очах у дружини і викине з п’ятого поверху, — простісінько крізь шибку.

Якийсь час Субота сидів, вняпившись шаленим поглядом на знімок власного трупа. Потім акуратно взяв папку, замкнув її в сейфі, ще раз звірився з годинником і сів коло вікна — чекати. Рівно о десятій на ґанку будівлі таки справді показався власник контори «Ксерокопія / Термінове фото». Субота дав йому кілька хвилин, а тоді вдерся в студію саме тоді, коли товстун приготувався друкувати знімки. Переконавшись, що течка розповіла йому чистісіньку правду, дільничний задушив бідолаху шнуром від копіювального апарата, і нічого з подальшого пророцтва не збулося.

Тієї ночі вперше за тривалий час йому знову наснилася черниця. Та коли вона заплигнула на нього верхи і нахилилася, щоб обдарувати цілунком запаху гнилих фруктів, замість вродливого Ксениного обличчя Субота вперся носом у гидомирне свиняче рило.

Прокинувшись, він виблював просто на підлогу, а тоді довго плакав — уперше, відколи закінчив школу.

Уранці тека, що він її вчора власноруч сховав у сейфі, лежала на столі. Сейф і досі був замкнений, зате папка, шалапутно розкинувши картонні клапани, наче навмисне випнула яскраву кольорову світлину формату А4, що лежала згори. На фото була свиня в чернечому одязі, і її брудна харя, здається, сміялася з нього.

Субота майже не здивувався. Так само його не здивував переконливий стос інших знімків — на них він душив шнуром тлустого власника фотостудії й закопував його тіло в посадці за цукровим заводом.

Важко зітхнувши, Субота замовк.

Його розповідь була уривчаста, він затинався, коли на ходу цензурував власні спогади. У своїй трохи брехливій сповіді поліцейський поставав відважним борцем зі злочинністю, що намагався викорінити зло в окремо взятому селищі Буськів Сад, але не міг встояти перед благаннями людей, які розкаялися, — от чому відважний борець брав «штраф на місці» і все таке… У тій частині, де вони з мером приховували злочини маніяка, його розповідь загалом була правдива, з чіткими акцентами — мер чудовисько, він — жертва. Що ж до черниці, то в Суботиній оповіді вона душила його у снах, а не щось інше.

— До чого тут твої сни, Віталік? — якоїсь миті не втрималась Оксі.

— Просто… — він розгубився, картаючи себе, що взагалі згадав про сни.

Якби в Суботи запитали, який зв’язок між текою і черницею, він би й сам собі не зміг відповісти.

Зрештою, за винятком кострубатої згадки про сни, історія склалася непогано: Субота, буцімто, намагався перевірити, чи Ксеня часом не страждає від домашнього насилля. Мовляв, на таку думку його наштовхнули фотографії в течці (тут вона підозріло скривилася), саме з цієї причини він улаштував оперативне спостереження (Субота проказав цей термін із виразним недбальством), і саме за цим заняттям його й заскочив товстун із фотостудії.

— Господи… — Ксеня відсахнулася від Суботи. — Ти його вбив… Господи-Боже мій… Субота, ти хворий виродок! Ти вбив людину!

— Я не хотів! — вигукнув Субота, і його вуха вмить побуряковіли. — Він накинувся на мене! Я хотів просто поговорити! Твій притирений Арсен убив би мене! І я хотів забрати фотки, але жирний урод навалився на мене… У ньому кілограмів сто п’ятдесят, мабуть! Ми боролися на полу. Він пошти витяг мого пістолєта, я не брешу! Я ж не думав, що він здохне! Хотів трохи прижати цим хріновим шнуром…

Субота замовк, відчуваючи, що йому не вірять.

— Нащо ти це нам розказав? — запитав Андрій. — Ти хоч тямиш, у чому зізнався?

— Того шо… — Субота розв’язав теку і повернув так, щоб усім було видно. — Сьогодні зранку я знайшов тут оце-о.

У течці, поверх усіх паперів, лежала велика кольорова світлина.

— Це що — ти?! — із запізненням збагнула Ксеня, тицяючи пальцем у фотографію.

— Я, Ксюшечко. І якщо ми за сутки не знайдемо вбивцю, то завтра зранку ти зможеш фоткати отаке саме на свого телефона.

На світлині був сам Субота. Мертвий. Повішений на дашку поліційного відділку.

Усі матеріали були на місці — в течці. Субота уважно перечитав усе, що стосувалося загибелі Христини. Мав серйозний і зосереджений вигляд. Те, що він — один із трьох підозрюваних, його вочевидь засмутило і навіть налякало. Скочив, кинувся по записи із камер стеження, що знімали площу тієї ночі.

— Якщо це він, то там уже все стерто, — відповів Андрій на мовчазне Ксенине запитання, коли двері за дільничним грюкнули.