Джеймс Барри - Пітер Пен

І вона безпорадно зупинилася з таким гірким виразом, ніби хтось зненацька порозсипав усі її золоті скарби. Але — дивно, хіба ні? — вона не могла плакати; зневажаючи всіх плаксивих боягузів, Меймі побігла до джерела Святого Говора і заховалася в криївці Тоні.

Коли няня добігла до воріт і побачила Тоні ген далеко, вона подумала, що Меймі теж десь там біля нього, і вмить знепритомніла…

Насувались сутінки, і безліч людей поснули, але Меймі цього не бачила. Вона стомлено заплющила очі, мокрі від гірких сліз. Коли вона їх розплющила, то щось дуже холодне охопило її ніжки, оповило її ручки і проникло в самісіньке серце. Це була Незворушність Садів. Потім Меймі почула дзвін, потім, з іншого боку, ще один — дзенннь, потім — діннн-доннн — десь далеко… Це була Година Закриття.

Як тільки останній дзвін завмер, Меймі виразно почула:

— От і добре!

Голос був якийсь дерев’яний і, здавалось, добувався згори, дівчинка підняла голову якраз вчасно — в’яз потягнувся і позіхнув.

Вона саме хотіла сказати: “Я ніколи не знала, що ви вмієте говорити!”, коли почула металічний голос, який, здавалося, долинав з ковша, що стояв під в’язом:

— Здається, прохолодно?

І в’яз відповів:

— Нібито не дуже, але я щось трохи терпну, стоячи так довго на одній нозі, — і почав розминати свої гілляки так енергійно, як водії перед дорогою розминають руки.

Меймі дуже здивувалася, коли побачила, що інші дерева-велетні роблять так само, побігла на Дитячу Алею і обережно присіла під Падубом Мінорки, який здвигнув плечима, але, здавалося, не мав нічого проти.

Вона аніскілечки не змерзла. На ній було червоно-брунатне пальтечко з каптуриком, який вона натягла на голову, і вже ніщо не могло її видати, крім милого личка і кучерів. Решта її тіла була захована під всіляким теплим одягом, в якому Меймі була схожа не на дівчинку, а на справжню кулю радіусом приблизно сорок сантиметрів.

Але на цьому пригоди на Дитячій Алеї не закінчились — Меймі нагодилася саме тоді, коли Магнолія і Перський Бузок переступили колію і пішли алеєю. Вони, звичайно, кульгали, бо пересувалися на палицях. Квітуча Бузина теж кульгала, базікаючи з якоюсь молодою Айвою, і всі вони спиралися на палиці — себто, кілки, прив’язані до молодих дерев і кущів.

Усіх їх Меймі давно знала, але тільки тепер побачила, які вони насправді.

Вона тихенько озирнулася і помітила щось цікаве. Це був вуличний хлопчик-ельф, який літав понад алеєю і зачиняв засніжені дерева. А робив він це так: натискав на стовбур, і дерево складалося, ніби парасолька, засипаючи снігом рослинки біля підніжжя снігом.

— Ах ти нечемний, нечемний хлопчисько! — крикнула Меймі обурено, бо знала, що то таке, коли з парасольки сиплеться на вуха.

На щастя, бешкетник нічого не чув, але хризантеми добре розчули слова дівчинки і всі в один голос вигукнули:

— Ой, що за галас? Що це?

Тепер Меймі мусила вийти з криївки і показатися всім. І тоді все зелене королівство замислилося: що ж його з нею робити?..

— Звичайно, це зовсім не наша справа, — промовило одне дерево, порадившись з усіма, — але Ви й самі добре знаєте, що Вам не можна тут перебувати, і, мабуть, наш обов’язок — повідомити про це фей. Що скажете?

— Я думаю, не треба їм казати, — відповіла Меймі і цим просто збила їх з пантелику; дерева розгубилися і пробубоніли, що її ніхто не питав.

— Я б не просила вас про це, — запевнила Меймі, — якби думала, що це неправильно.

Тоді дерева вигукнули:

— Який чудовий день! Життя прекрасне!

Вони дуже життєрадісні.

Але Меймі щиро співчувала тим, хто не мав на що спертися, і великодушно запропонувала:

— Перед тим як піти на Великий бал фей, я хотіла б узяти вас на прогулянку, по черзі, і ви могли б спиратися на мене.

Тут вони заплескали в долоні, і дівчинка брала їх по одному під руки, походжала з ними вздовж Дитячої Алеї вгору-вниз, підтримуючи їхні неповороткі тіла долонькою чи навіть пальчиком, переставляла їм ноги як слід, коли все це було занадто вже кумедно, і поводилася з ними так бездоганно ввічливо, як англійці поводяться з іноземцями, хоч і не розуміють жодного їхнього слова.

Загалом дерева трималися добре, хоча дехто нарікав, що Меймі не повела їх так далеко, як Ненсі, чи Грейс, чи Дороті, а деякі її дряпали — ненароком, — але Меймі була занадто добре вихована, щоб робити їм зауваження.

Таке довге ходіння її зовсім виснажило, і вона хотіла якнайшвидше втекти на бал — їй уже не було страшно.