Джеймс Барри - Пітер Пен

Однак, він ще не був у безпеці: на березі його зустріла сила-силенна маленьких чоловічків, які зібралися тут, щоб не дати йому зійти на землю; усі вони пронизливо кричали, щоб він забирався геть, бо давно вже настала Година Закриття. Усі розмахували списами із пагонів падуба, а невеличкий войовничий загін ніс ще й стрілу, що її, певно, загубив у саду якийсь хлопчик, і негостинні мешканці готові були використати її як таран.

Тоді Пітер, упізнавши в тій малечі фей і ельфів, урочисто проголосив, що не належить до людського племені й аж ніяк не хоче викликати їхнього невдоволення — навпаки, він хоче стати їм другом. А оскільки він нарешті знайшов зручну гавань і не збирається покидати її в пошуках іншого місця, то мусить застерегти: якщо хтось наважиться стати йому на перешкоді, нехай потім нарікає на себе.

Отже, він виступив з такою імпровізованою промовою і відважно зістрибнув на берег, а місцеві мешканці обступили його, жадаючи розправи. Аж ось серед прекрасної половини здійнявся великий шум: феї, сентиментальні й вразливі, раптом помітили, що вітрило пошите з подертої нічної сорочечки.

Це так зворушило їхні серця, що усі вони полюбили Пітера, захотіли посадити його до себе на коліна і, може, вперше в житті пожалкували про те, що у них такі маленькі колінця. А чоловіки уже ховали мечі, спостерігаючи за поведінкою жінок, на чий розум вони незмінно покладалися, і люб’язно провели гостя до королеви, яка милостиво нагородила його привілеями мешканця Садів після Години Закриття. Тепер Пітер міг ходити, куди заманеться, а феї та ельфи всюди мали дбати про його комфорт.

Такий був перший візит Пітера у Кенсінгтонські Сади, і ви собі навіть не уявляєте, як давно це було. Але він відтоді ніскільки не підріс, і якби ми могли цієї ночі сховатися під мостом і попідглядати за ним (хоча, на жаль, не зможемо), то, насмілюсь припустити, ми побачили б, як він підіймає вітрило — довгу нічну сорочку — і пливе до нас у своєму дроздиному гнізді під вітрилом або на веслах. Під вітрилом він пливе сидячи, а на веслах — стоячи.

І зараз я розповім, звідки в нього взялося весло. Перед Годиною Відкриття Пітер завжди втікає назад, на острів, щоб не потрапити на очі людям (бо він не такий, як усі), але йому вистачає часу для забав, і він бавиться точнісінько так, як справжні діти (у всякому разі, йому так здається), але найсумніше те, що насправді він часто бавиться зовсім не так.

Розумієте, він не має нікого, хто б показав, як насправді бавляться діти, бо феї не виходять аж поки не смеркне, і тому нічого про це не знають, а пташки, хоч і роблять вигляд, нібито знають багато, але на ділі теж майже нічогісінько не можуть порадити. Єдине, що вони розповіли Пітерові, — це про гру в хованки, і Пітер частенько бавився в неї сам-один; а качки на Круглому Ставку так і не змогли пояснити йому до ладу, чому ставок так приваблює хлопчаків. Просто качки до вечора забувають все на світі, всі події дня, за винятком того, скільки шматочків пирога їм кинули сьогодні. До того ж, вони вічно бурчать і скаржаться, що пироги тепер зовсім не ті, як за часів їхньої молодості.

Отже, Пітерові доводилось до всього доходити самотужки. Він частенько пускав кораблики на Круглому Ставку, але його корабликом був звичайний обруч, знайдений у траві. Пітер не знав, що таке обруч, і не міг уявити, як діти ним бавляться, тому вирішив, що усі роблять це так само, як він, тобто, бавляться обручем в кораблики. Його обруч відразу ішов на дно, але Пітер не давав йому потонути — він тримав його в руці, радісно волік по воді і так обходив з ним довкола всього ставка, невимовно пишаючись тим, що йому вдалося відкрити, як бавляться хлопчаки з обручами.

Іншим разом, коли він знайшов дитяче відерце, то вирішив, що воно призначене для того, щоб у ньому сидіти, і справді сів у відерце, хоч це було дуже тяжко, і потім ледве зумів з нього вилізти. Або ще знайшов повітряну кульку. Вона підстрибувала собі на Пагорбі, нібито бавилась у якусь свою гру, і він упіймав її після захоплюючого полювання. Але Пітер подумав, що це м’яч — одна пташечка колись розповіла йому, що хлопчики б’ють ногою по м’ячу, — Пітер і собі так зробив, а потім ніде вже не міг тієї кульки знайти.

Але, мабуть, найцікавіша його знахідка — це дитячий візочок. Той візочок стояв собі під старою липою, якраз біля входу до зимового палацу Королеви Фей (довкола того палацу ростуть сім іспанських каштанів), і Пітер обережно підкрався до нього, бо ніколи такого не бачив і не чув про таке навіть від птахів. Про всяк випадок — якби знахідка виявилася живою істотою — Пітер ввічливо привітався з візочком, а потім, не дочекавшись відповіді, підійшов ближче і легенько торкнув. Сталось так, що торкнув його Пітер не так вже й легенько — майже штовхнув, і візочок кинувся навтьоки, тим самим переконавши Пітера, що його знахідка все-таки, мабуть, жива. Поки візочок утікав, Пітер його не боявся. Він навіть простягнув йому руку і легенько потягнув до себе — і візочок слухняно покотився на Пітера, але той так налякався, аж перестрибнув через огорожу і кинувся до свого човника. Тільки не подумайте, що Пітер боягуз — ні, ні! — наступного вечора він знову прийшов на те місце зі скоринкою в одній руці і палицею в другій, але дитячий візочок зник без сліду — назавжди. Ой, але ж я обіцяв розповісти вам про Пітерове весло. Ну, правду кажучи, це була дитяча лопатка, яку він знайшов біля джерела Святого Говора і відразу вирішив, що це і є весло.