Джеймс Барри - Пітер Пен

Ця пригода мала надзвичайний фінал — але ми ще не вирішили, чи це власне та історія, яку треба розповісти. Може, краще було б описати нічний напад індіанців на підземну оселю, коли декілька з них застрягли в дуплавих деревах і їх довелося витягати звідти, наче корки? Або ще можна було б розказати про те, як Пітер врятував життя Тигрової Лілеї в Затоці русалок і як це зробило їх спільниками.

Або можна було б згадати про той торт, що його пірати приготували для хлопчиків, щоб ті з’їли його і отруїлися на смерть; як пірати підступно підкладали торт то в одне хитре місце, то в інше; але Венді щоразу встигала вихопити його дітям з-під носа, так що з часом торт утратив свою принадність, зачерствів як камінь, і тоді вже хлопчаки використовували його як снаряд, а Гак одного разу в темряві перечепився об нього і впав.

Чи розповісти про пташок, друзів Пітера, а особливо про Птицю-Небилицю, яка гніздилася на дереві, що нависало над затокою, і якось гніздо впало в воду, а Птиця й далі сиділа на яйцях, і Пітер віддав наказ, щоб ніхто не смів її тривожити? Це дуже мила історія, що доводить, якою вдячною може бути пташка. Але якщо вже розповідати про це, то доведеться додати ще й цілу історію про затоку, що, правду кажучи, потягне радше на дві пригоди, ніж на одну. Коротша пригода, і до того ж неординарна, — це спроба Майстриньки Дзеньки за допомогою кількох вуличних фей доправити вплав сонну Венді на велетенському плавучому листку до материка. На щастя, листок вчасно потонув, Венді впала у воду, прокинулась і попливла назад. Або, знову ж таки, можна було б вибрати поєдинок Пітера з левами, коли він стрілою намалював на землі довкола себе коло і дражнив звірів, щоб змусити їх перетнути лінію; і хоч він чекав кілька годин, а решта хлопчаків і Венді тим часом, затамувавши подих, сиділи на деревах і спостерігали, — жоден лев на насмілився прийняти виклик Пітера.

Яку ж із цих пригод вибрати? Найкращий вихід, напевно, — кинути жереб.

Так я й зробив, і випала затока. Це майже те саме, що випала б ущелина або торт, або листок Дзеньки. Звичайно, я міг би кинути жереб ще раз і вибрати найкраще з трьох; однак, мабуть, найсправедливіше буде залишити затоку.

Якщо ви заплющите очі і вам пощастить, то зможете побачити розпливчасті ставки у прекрасних пастельних барвах, що виділяються на темному тлі. І якщо потім заплющити очі ще сильніше, ці ставки набирають обрисів і барви стають такі яскраві, що наступної миті спалахують. І якраз перед тим, як вони спалахнуть, можна побачити затоку. Це найпростіший спосіб дістатися до неї з материка, лише на одну неповторну мить; а якби цю мить розтягнути ще на мить, то можна було б побачити піну прибою і почути спів русалок.

Діти частенько проводили тут, у затоці, довгі літні дні, вони весь час плавали і пірнали, бавилися з русалками у воді, і всяке таке. Тільки не треба думати, що русалки з ними приятелювали: навпаки, серед найбільших розчарувань Венді було і те, що за весь час, відколи вона на острові, жодна русалка не промовила до неї жодного доброго слова. Коли вона нечутно підкрадалася до краю затоки, тоді могла тільки побачити їх — мало не два десятки — особливо на Скелі Маронера [2] Маронер — від англ. maroon — людина, яку висадили на безлюдний острів. , де во-ни любили вигріватися на сонці, ліниво розчісуючи свої коси, чим страшенно дратували Венді. Або ще вона підпливала до них ближче, скрадаючись, ніби “навшпиньки”, — але вони помічали її і тут же пірнали, вдаряючи хвостами по воді, щоб оббризкати її аж ніяк не випадково, а навмисне.

З хлопчиками вони обходились так само — зі всіма, окрім, звичайно, Пітера, який міг годинами теревенити з ними на Скелі Маронера і навіть, бувало, коли русалки розіграються, сідав їм на хвости. Він подарував Венді русалчин гребінь.

Найкраще і найцікавіше спостерігати за ними вночі, коли місяць уповні: тоді вони дивно співають жалібними голосами. Але в такий час затока небезпечна для смертних. І аж до того вечора, про який зараз піде мова, Венді ніколи не бачила затоки при світлі місяця — не так зі страху (бо Пітер завжди був поряд), як через своє непорушне правило, що рівно о сьомій годині вечора діти мусять лежати в ліжках. Вона часто бувала в затоці — але тільки в сонячні дні, після дощу, коли русалки показують чудернацькі витівки з бульбашками. Вони видмухують різнобарвні бульбашки з веселкової води і бавляться ними, як м’ячиками: перекидають одна одній — з хвоста на хвіст, — намагаючись втримати їх під веселкою, аж поки ті не луснуть. Ворота стоять з обох боків райдуги, і воротарям можна грати тільки руками. Іноді в затоці одночасно відбувається навіть по дванадцять таких ігор, і це так гарно!