Джеймс Барри - Пітер Пен

Трохи налякана таким ставленням, Венді, вважаючи це за свій священний обов’язок, взялася закріпити колишнє життя в свідомості братів за допомогою спеціальних письмових робіт — приблизно так, як це робиться в школі. Виявилося, що це цікаво для всіх хлопців, і вони охоче приєдналися до занять: змайстрували для кожного по грифельній дошці, а відтак — сідали довкола столу, записуючи і напружено обдумуючи питання, які Венді писала на своїй дощинці й пускала по колу. Це були найзвичайніші в світі питання. “Якого кольору очі були у твоєї мами? Хто був вищий на зріст — тато чи мама? Твоя мама була чорнява чи білява? По змозі, дайте відповідь на всі три запитання”. І далі: “А. Написати твір, не менш як на сорок слів, про те, як ти провів свої останні канікули. Б. Порівняти характери тата і мами. Вибрати тільки одну з цих тем”. І ще: “А. Описати, як сміялась мама. Б. Описати, як сміявся тато. В. Описати мамину святкову сукню. Г. Описати буду і того, хто у ній живе”.

Такі завдання хлопці виконували щодня, і коли хтось не знав відповіді на якесь питання, то мав проти нього ставити хрестик. На превеликий жаль, навіть у роботах Джона траплялося багато хрестиків. Як і слід було сподіватися, тільки Ледь-Ледь, єдиний, відповідав на кожне запитання і, мабуть, на початках подавав найбільші надії, але у нього всі відповіді були такі недоладні, що вкінці успіхи його виявились найгіршими: сумна історія.

Пітер не брав у цьому участі. По-перше, він зневажав усіх мамів, окрім Венді, а по-друге, він був єдиним хлопчиком на острові, який не вмів ні писати, ні читати — ані найменшого слова. Він не бажав опускатися до таких дурниць.

До речі, усі запитання були поставлені в минулому часі. Якого кольору очі були у мами — і таке інше. Бачите, Венді теж почала забувати…

Пригоди, як ми далі побачимо, були тут звичайним, щоденним явищем; але на той час Пітер за допомогою Венді придумав нову гру, яка надзвичайно захоплювала його, аж поки зовсім йому не набридла — такий фінал, як я уже казав, вінчав усі його ігри. Нова гра полягала в тому, щоб удавати, ніби не відбувається ніяких пригод. Робити щось таке, чим Джон із Майклом були зайняті досі все життя: сидячи на ослінчику, підкидати вгору м’ячик, борюкатися, ходити на прогулянку і повертатися додому без того, щоб по дорозі когось убити — когось велетенського, як ведмідь грізлі. Побачити, як Пітер сидить на стільці й нічого не робить — оце диво: в такий час він не міг стримати тріумфального погляду, бо сидіти на місці видавалося йому неймовірно смішною подією. Він хвалився, що іде на прогулянку заради свого здоров’я. Протягом кількох сонць це були його найцікавіші пригоди; а Джон і Майкл також мали захоплюватися ним разом з усіма, бо інакше Пітер би їх суворо покарав.

Він частенько ходив кудись сам-один, а коли повертався, не можна було знати напевно, трапилася з ним якась пригода чи ні. Може, він сам так міцно забував про це, що не міг нічого сказати. І згодом, коли всі вже втрачали надію, — раптом знаходились докази. А бувало й так, що він намеле купу гречаної вовни, — а доказів так і нема. Деколи він приходив додому з забинтованою головою, і Венді туркотіла над ним і промивала йому рану теплою водою, а він тим часом розповідав їй якусь несамовиту історію. Але вона ніколи не вірила йому до кінця — ви ж розумієте. Однак було багато пригод, які, вона твердо знала, відбувалися насправді, бо сама брала в них участь. І ще більше було пригод, правдивих принаймні частково, бо хлопці брали в них участь і запевняли, що все відбувалося насправді.

Щоб усі їх описати, знадобилась би книга такого розміру, як Англо-латинський і латинсько-англійський словник, і тому найбільше, що ми можемо зробити, — це описати одну з багатьох, типову, звичайнісіньку подію на острові. Найважче завдання — що вибрати? Може, вибрати сутичку з індіанцями в Ущелині Ледь-Ледя? Це була дуже цікава сутичка, особливо тим, що Пітер посеред бою зненацька перейшов на бік суперників. Тоді, в Ущелині, коли перемога була все ще під сумнівом і терези схилялися то в один бік, то в другий, він раптом гукнув:

— Я сьогодні індіанець — а ти хто, Дудо?

І Дуда відповів:

— Я теж індіанець — а ти хто, Чубчику?

І Чубчик відповів:

— І я індіанець — а ви хто, Близнюки?

І так далі. І всі вони виявились індіанцями; і, звичайно ж, на цьому бій і скінчився б, якби справжні індіанці не захопилися Пітеровою тактикою і, скориставшись нею, не проголосили себе загубленими хлопчиками, — а як тільки це сталось, обидві сторони з новим завзяттям взялися до бою, ще запеклішого, ніж перед тим.