Гудрун Скреттинг - Антон та інші нещастя

— Естроген! Не міг щось інше витягнути?!

— Я ненавмисне, — белькоче Уле.

Велика перерва. Я повівся погано. Уле ж не винуватий, що йому потрапив до рук той папірець. І все ж я дуже злий.

А Іне глузливо шкіриться.

— О, так, вам неймовірно пощастило, — сміється вона.

Їм з Кларою та Софією попався «гіпофіз», і вона дуже тішиться. Принаймні гіпофізом тішиться.

— Естроген — жіночий гормон, — зітхаю я. — Доведеться говорити про менструацію, тампони, і нікуди не подінешся.

— М-м-м… — муркає Іне й задумливо замовкає.

Іноді я цілковито забуваю, що Іне — дівчинка.

Але вона швидко отямлюється.

— Кевінові та Сіндре дісталася «контрацепція», — регоче вона. — Кондоми… одним словом, повний пакет. Оце ще гірше!

Я з нею погоджуюся. «Контрацепція» — це ще гірше. Нізащо в світі не захочу мати справу з кондомами. Хоча вони, певною мірою, посприяли моїй появі на світ.

Мені навіть полегшало на душі, що саме Кевін писатиме про кондоми. Дещиця нещастя хоч раз в житті має і йому трапитися. Кевін найкрутіший у класі, йому завжди надто щастить. Такий собі альфа-самець, який верховодить у компанії і принаджує усіх дівчат поголовно. Крута зачіска, круті лахи й бурштинові очі. А ще він трохи схожий на одну кінозірку, навіть я це бачу.

— А булочки найсмачніші.

Це Уле. Він часто — ні сіло, ні впало — втручається у розмови. Але що ж, має рацію. Приніс до школи величезний пакет булочок.

Про Уле можна багато чого сказати, та одне ні в кого не викликає сумнівів: що стосується щоденних пакуночків з перекускою, він безумовний переможець у нашому класі. Булочки, макарони й домашні піци, до того ж щедро скроплені любов’ю.

І — що теж важливо — їх вистачає на всіх. Як на мене, Уле дуже вигідний друг.

Якщо добре подумати, між перекусками є велика різниця. Моя найчастіше — це дві скибки білого хліба зі спітнілим шматочком сиру між ними. На самому дні наплічника й не завжди загорнені в харчовий папір. Якось татові навіть довелося купити мені новий підручник з англійської, бо мій став «непридатний для подальшого використання», після того як сир запліснявів між неправильними дієсловами.

Перекуски Іне — це щось зовсім інше. Я сказав би, що вони майже інтелектуальні, ну, щось таке… Завжди здорова їжа, запакована в кілька лоточків: салат, нарізані фрукти, хліб з муки грубого помелу та інше в такому ж дусі. Мама Іне кладе їй в лоточок маленьку писульку з мудрими словами, які мали б надихати доньку на навчання. Вона страшенно педагогічна. Мені ідея з писульками дуже навіть подобається. Між двома чималенькими шматками булки в роті Іне важко зітхає:

— Сьогодні мама перевершила саму себе.

І витягає з наплічника банан. «Повний вперед!» — написано на шкуринці. Гелевою ручкою.

Мабуть, так буває, коли поєднуються «три в одному»: досконале, сплановане й мимовільне. Тоді мудрі слова пишуть на твоєму банані.

Різні не лише перекуски. Люди — теж. Надто Уле, якщо вже бути чесним. Він такий приземлений, чи як то кажуть… Такі люди мене здебільшого притягують. Ось з Іне все інакше. Завжди десь витає думками й готова допомагати всім і кожному. І, чесно, я ніколи не міг збагнути, чому Іне водиться з нами. Іне — вправна спортсменка й уже навіть цицьката.

— То що твій тато каже про курси плетіння? — питає вона, напихаючи рот ще однією булкою Уле.

Іне щойно викинула в смітник дві огіркові скибочки, вирізані у формі серденька.

— Він про це ще не знає, — відповідаю я. — Чекаю на слушну нагоду.

— Подай йому ідею як сюрприз, — радить Іне.

Відразу чути, що її тато бізнесмен, власник крамниці.

— Це як?

— Скажи, що маєш для нього сюрприз. А тоді, нічого не кажучи наперед, ми заведемо його на курси.

Щось у цьому є. І я радий, що вона сказала «ми».

Такі, як я, котрі мають заледве пару чорних волосків там, де в інших розрослися хащі, бояться м’яча і є найнижчими в класі; такі, як я, котрі на уроках фізри перебувають десь на одній лінії з естрогеном, заблукали в неправильному світі.

І все ж наш вчитель фізкультури готовий підтримати навіть таких, як я, на кожнісінькому уроці.

— Ми всі здібні в ЧОМУСЬ, — каже він, коли мене обирають останнім у команді. — Хай ти й не маєш довгих ніг і не вмієш швидко бігати, зате маєш інші переваги.

Гм… Не знаю, чи великі вуха аж така перевага, але на фізрі вони аж ніяк не допомагають.

Зате я дуже здібний, коли йдеться про стратегію. Щоб якнайбільше скоротити собі урок фізкультури, я намагаюся в роздягальні переодягнутися останнім. Поволі й ґрунтовно розшнуровую черевики, тоді як решта хлопців уже давно готові мчати в зал і забивати всі свої голи.