Терри Пратчетт - ВІльні малолюдці

Здесь есть возможность читать онлайн «Терри Пратчетт - ВІльні малолюдці» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Львів, Год выпуска: 2020, ISBN: 2020, Издательство: Видавництво Старого Лева, Жанр: Детская проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

ВІльні малолюдці: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «ВІльні малолюдці»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Вільні малолюдці» — роман із серії «Дискосвіт» Террі Пратчетта про відьом. Знайомтесь із новою харизматичною героїнею — Тіфані Болячкою!
Хто сказав, що здатною на чари обов’язково може бути лише стара, страшна і злюща карга? Іноді природженою відьмою є кмітлива та допитлива дев’ятирічка. Коли стіни світу брижаться, а загарбники зазіхають на твоє, слід діяти рішуче і захищати рідні землі! Озброївшись самими лише сковорідкою та здоровим глуздом, Тіфані доведеться поборотися з лихими ельфами, які викрадають дітей. А допомагатимуть дівчинці Нак Мак Фіґлі — вільні малолюдці, хвацькі, задерикуваті й охочі до крадіжок, пиятики та бійок. Чудова компанія для майбутньої відьми!

ВІльні малолюдці — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «ВІльні малолюдці», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

«І що я собі думала? — подумала Тіфані. — Як я могла собі подумати, що це вона приходить по «Веселого Моряка»? Невже я могла вірити, що вона десь бродить пагорбами у пошуках овець? Невже я вірила… що вона десь тут, пильнує ягнят?»

«Так! Я хотіла, щоб так було. Я не хотіла вірити, що її… просто не стало. Тільки не Бабуня Болячка… такої, як вона, не могло просто не стати. І я так хотіла, щоб вона повернулася: вона ніколи зі мною не розмовляла, а я боялася заговорити до неї, тож ми ніколи з нею не розмовляли. Ми ділили мовчання на двох».

«Я нічого не знаю про неї. Тільки пара книжок і якісь оповідки, які вона намагалася мені розповідати, а я не до кінця розуміла. Я пам’ятаю її великі м’які червоні долоні. І ще — її запах. А от яка вона була насправді — я не знаю. Тобто колись їй теж мало бути дев’ять. Вона ж була Сарою Хник. Вона вийшла заміж і народила дітей — двоє з них народились у хижці. Вона ж, мабуть, робила багато всього цікавого, а я про це навіть не знаю».

В пам’яті, як це зазвичай, рано чи пізно, бувало, сплив образ порцелянової блакитно-білої пастушки, що кружляє у червонявому мареві сорому…

Одного дня, незадовго до семиріччя Тіфані, тато взяв її із собою на ярмарок в Ойк — спродати баранів. Так далеко — десять миль — від дому вона ще не бувала. Це було вже за межами Крейдокраю. Все тут було інакше: корів та огороджених полів було більше, хати були криті черепицею, а не соломою. Для Тіфані це була мандрівка у чужокрай.

— Бабуня Болячка тут ніколи не бувала, — сказав тато дорогою. — Вона ненавидить виїздити за межі Крейдокраю, — пояснив він. — Вона каже, що їй від цього голова йде обертом.

День видався прекрасний! Тіфані знудило на цукрову вату, крихітна старенька віщунка наобіцяла їй, що багато-багато чоловіків змагатиметься за її руку, а ще — Тіфані виграла порцелянову статуетку пастушки, блакитно-білу.

То був приз у тирі на ярмарку, але тато сказав, що це все шахрайство: кільце нізащо, хоч і з тисячної спроби, не закинути на кілок, бо воно замале в діаметрі.

Та Тіфані спробувала, і це був той щасливий кидок. Власник тиру не особливо зрадів, коли Тіфані попросила статуетку пастушки, а не ту яскраву мішуру, якою були завалені полиці ятки. Та коли втрутився батько Тіфані і гиркнув на нього, він все ж віддав дівчинці статуетку. Тіфані обіймала її дорогою додому: вона сиділа на возі, а над головою, високо в небі, сяяли зорі.

Вранці вона, горда із себе, подарувала її Бабуні Болячці. Старенька обережно взяла її у зморшкуваті руки і уважно роздивлялася.

Тепер Тіфані розуміє, наскільки жорстоко це було з її боку.

Бабуня Болячка, мабуть, ніколи й не чула про пастушок. У Крейдокраї ті, хто дбали про овець, називалися вівчарями — вівчарі, і крапка. А ця прекрасна істота — пастушка — ані на йоту не мала нічого спільного з Бабунею Болячкою.

Порцелянова пастушка мала довгу старосвітську сукню із такими опуклими клинами по боках, наче в трусики напхали клунків. Сукню прикрашали блакитні стрічки, а ще в неї був доволі ефектний солом’яний капелюшок, — теж увесь у стрічках, і навіть вівчарський ціпок — гачкуватішого Тіфані ще не бачила ніколи — в неї був прикрашений стрічками.

Блакитні банти були навіть на делікатній ніжці, що грайливо визирала з-під подолу сукні з воланами.

Це не пастушка, яка не вилазить із важких зношених чобіт, напханих вовною, бродячи пагорбами у незгоду, коли вітер виє і мжичка впинається у тіло крихітними цвяшками. Вона б нізащо у такій сукні не витягла барана, що заплутався рогами у чагарях. Вона б не стояла пліч-о-пліч сім годин із найкращим стригалем — вівця за вівцею, аж нічим було дихнути від бруду і вовни, що здіймалися у повітря, аж млоїло від лайки і навіть найкращий стригаль опускав руки, бо не міг дорівнятися до бабусі. Жодна вівчарка, що має хоча б крихту самоповаги, не «підійде» і не «сяде» біля такої манірної дівчини з клунками в трусах. Це мила забавка, але це пародія на справжню пастушку, та й зробив її хтось, хто в очі ніколи не бачив навіть паршивої вівці!

Що про подарунок подумала Бабуня Болячка? Тіфані не мала й гадки. Скидалося на те, що вона була рада, та усім бабусям належиться радіти, коли онуки їм щось дарують. Вона поставила пастушку на поличку, а тоді посадила Тіфані собі на коліна і назвала «моя маленька джиґґітко» — трохи схвильовано, як завжди, коли вона намагалася поводитись, як личить бабусям.

Бувало так, щоправда, дуже рідко, що Тіфані бачила, як Бабуня, що вряди-годи залишалась на фермі, а не йшла на полонину, брала статуетку в руки і розглядала її. Але як тільки вона зауважувала, що Тіфані за нею стежить, як одразу ж ставила пастушку на місце і вдавала, що їй потрібна була книжка про овець, а не статуетка.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «ВІльні малолюдці»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «ВІльні малолюдці» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Терри Пратчетт - Джонни и мертвецы
Терри Пратчетт
Терри Пратчетт - Творцы заклинаний
Терри Пратчетт
Терри Пратчетт - Барва чарів
Терри Пратчетт
Терри Пратчетт - Патриот
Терри Пратчетт
Терри Пратчетт - Шляпа, полная небес
Терри Пратчетт
Терри Пратчетт - Мор, ученик Смерти
Терри Пратчетт
Терри Пратчетт - Наука Плоского Мира
Терри Пратчетт
Терри Пратчетт - Роковая музыка
Терри Пратчетт
Отзывы о книге «ВІльні малолюдці»

Обсуждение, отзывы о книге «ВІльні малолюдці» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x