Лавкрафт Говард - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Переді мною стояв невисокий, пропорційної статури чоловік, зодягнений у досконало пошитий і підігнаний строгий костюм. Породисте обличчя лікаря із владним, але не зверхнім виразом було обрамлене короткою густою борідкою із сивиною, а виразні темні очі дивилися крізь скельця старомодного пенсне, що стискало орлиний ніс, який надавав його обличчю мавританської нотки, яке у всьому іншому було кельтсько-іберійське. Густе, ретельно вкладене волосся було розділене рівним пробором, відкриваючи високе чоло; він увесь справляв враження людини непересічного розуму, шляхетного походження і чудового виховання.

І попри це, щойно побачивши доктора Муньйоза у потоці холодного повітря, я вмить відчув огиду, яку неможливо пояснити його зовнішністю. Лише землистий колір обличчя і холод його доторку могли бути підставою для такого відчуття, але навіть і ці речі легко пояснити, знаючи про його важку хворобу. Можливо також, що мене відштовхнув просто страшенний, неприродний такого спекотного дня холод, а все неприродне завжди викликає несприйняття, недовіру і страх.

Але відраза швидко поступилася місцем захвату його професійним умінням і вправністю його холодних і безкровних з вигляду тремтячих рук. З першого погляду він поставив правильний діагноз і зі спритністю справжнього майстра взявся до справи, водночас запевняючи мене чудово поставленим, хоч і на диво глухим і безбарвним голосом, що він найзапекліший із ворогів смерті, розповідаючи, що він витратив усі свої статки і розгубив усіх друзів, проводячи незвичайні експерименти тривалістю в ціле життя, присвячені її подоланню і викоріненню. У ньому прозирала якась доброзичлива одержимість, і він говорив без угаву, прослуховуючи мої груди і змішуючи в необхідних пропорціях принесені з лабораторії препарати. Очевидно, для нього товариство людини гідного походження було приємною несподіванкою у цьому задрипаному оточенні, тож він говорив і говорив, плинучи на хвилях спогадів про кращі дні.

Голос його, хоч і дивний, принаймні заспокоював, а плавний потік слів, як мені здалося, не переривався жодним вдихом чи видихом. Він хотів відволікти мене від переживань, розповідаючи про свої теорії і експерименти; і я пам’ятаю, як він дослухався до биття мого ослаблого серця, запевняючи, що сила волі і свідомість сильніші за органічне життя, тож якщо первісно здорове тіло правильно зберігати, то за допомогою певних наукових методів у ньому можна підтримувати вищу нервову діяльність, незважаючи на серйозні ушкодження, вади чи навіть відсутність деяких важливих органів. Він міг би, напівжартома сказав лікар, якось навчити мене жити — чи, принаймні, підтримувати своєрідне свідоме існування — без серця взагалі! Що ж стосується його самого, то ускладнення хвороби спричинили необхідність дотримання вельми специфічного режиму, який вимагав постійного холоду. Будь-яке помітне зростання температури, якщо протримається достатньо довго, стане для нього фатальним; нормальна температура його існування — приблизно 55 чи 56 градусів за Фаренгейтом [166] Приблизно 13 градусів за Цельсієм. — підтримувалась установкою з аміачним охолоджувальним контуром. Саме шум від роботи гасового двигуна цієї установки я часто чув у своїй кімнаті.

Неймовірно швидко зцілений від свого слабування, я покинув холодну квартиру вірним учнем і послідовником талановитого самітника. Після цього, закутавшись у пальто, я нерідко навідував його; слухав його розповіді про таємні дослідження і майже жахливі їхні результати, тремтячими пальцями гортав сторінки дивовижних стародавніх книг на полицях. Варто додати, що геній лікаря повністю і назавжди зцілив мене від моєї хвороби. Здавалося, що у своїй практиці він не гребував навіть середньовічними закляттями, віруючи, що ці загадкові формули містять унікальні психологічні стимули, які можуть справляти винятковий ефект на нервову систему, яка породжує всі органічні імпульси. Я був вражений його розповіддю про старого лікаря Торреса з Валенсії, який брав участь у ранніх експериментах Муньйоза і вісімнадцять років тому допомагав йому боротися з важкою недугою, з якої й почалися всі його нинішні страждання. Та не встиг цей поважний лікар врятувати свого колегу, як сам став жертвою безжального ворога, з яким боровся. Можливо, він не витримав напруги, бо, не вдаючись у подробиці, доктор Муньйоз дав зрозуміти, що методи зцілення були вкрай нетрадиційні, включали в себе обставини і дії, неприйнятні для старого консервативного ескулапа.