У кімнаті ставало помітно тепліше, і близько п’ятої ранку доктор пішов у ванну, наказавши принести йому увесь лід, який я зможу дістати у цілодобових аптеках і кафетеріях. Щоразу, коли я повертався зі своїх не завжди вдалих походів і клав усе те, що зміг роздобути, перед замкненими дверима ванної кімнати, я чув неперервний плюскіт води і грубий голос, який наказував: «Більше! Більше!» Нарешті зазорів теплий день, і одна за одною почали відчинятися крамниці. Я попросив Естебана або допомогти дістати кригу, доки я шукатиму поршень до помпи, або замовити поршень, доки я носитиму лід, але, напучуваний матір’ю, він навідріз відмовився.
Нарешті я найняв якогось замурзаного волоцюгу, якого надибав на розі Восьмої авеню, щоб він забезпечував пацієнта льодом з маленького магазинчика, де я й давав йому вказівки, а сам кинувся на пошуки помпового поршня і робітника, здатного його встановити. Але справа виявилася геть не простою, і я лютував так само несамовито, як і самітник, коли година за годиною минали у веремії марних телефонних розмов, виснажливої біганини туди-сюди і поїздок на метро і машиною. Близько полудня я знайшов-таки фірму, готову виконати замовлення, щоправда, далеко — у середмісті, і десь о пів на другу повернувся додому з необхідним обладнанням і двома міцними тямущими механіками. Я зробив усе можливе і сподівався, що встиг.
Проте чорний жах випередив мене. У будинку панувало страшенне сум’яття, і серед перешіптування нажаханих голосів я почув глибокий чоловічий бас, що читав молитву. У повітрі повис огидний сморід, і, перебираючи намистинки чоток, один із мешканців сказав, що запах виходить з-під замкнених дверей доктора. Волоцюга, якого я найняв, утік, репетуючи мов навіжений, після того як приніс кригу вдруге; здається, він став жертвою власної цікавості. Він, звісно, не міг замкнути за собою дверей, а все ж зараз вони були замкнені, замкнені зсередини. Звідти не долинало жодного звуку, окрім важкого крапотіння.
Швидко перемовившись із пані Ерреро і робітниками, притлумивши страх, що гніздився у глибинах моєї душі, я вирішив вибити двері; але хазяйка зуміла повернути ключ ззовні, скориставшись якимось хитромудрим дротяним пристроєм. Ми завбачливо прочинили двері усіх інших кімнат на цьому поверсі і розчахнули навстіж усі вікна. Тоді, прикривши носи хустинками, ми, ледь стримуючи тремтіння, зайшли до проклятої кімнати, крізь південні вікна якої лилися сонячні промені раннього пообіддя.
Від прочинених дверей ванної кімнати до дверей у передпокій тягнувся якийсь темний слизуватий слід, а звідти — до письмового столу, на якому зібралась огидна на вигляд калюжка. Поряд з калюжкою лежав шматок паперу з жахливими, ніби писаними наосліп карлючками, загиджений тими самими лапами, які вивели прощальні слова. Далі слід вів до кушетки, де й обривався.
Що було на тому дивані, я не можу і не смію казати. Але можу переповісти те, що розібрав на тому огидному клапті паперу, перш ніж дістав сірника і спалив його; що я, нажаханий, вчитав на ньому, доки господиня і двоє механіків стрімголов летіли з цього пекельного місця, щоб дати безладні пояснення у найближчому поліцейському відділку. У яскравому світлі сонця, у шумі авто і вантажівок, що здіймався над переповненою Чотирнадцятою вулицею, жахливі слова здавалися неймовірними, але зізнаюсь, що тоді я їм повірив. Чи вірю я їм зараз — щиро кажучи, не знаю. Є речі, про які краще не думати, і все, що я можу сьогодні сказати напевно, це те, що я ненавиджу запах аміаку і майже непритомнію від раптового подуву холодного повітря.
«Кінець — промовляли жахливі карлючки, — вже тут. Немає криги — чоловік глянув на мене і втік. Щохвилини теплішає, і тканини не витримують. Гадаю, ти пам’ятаєш те, що я казав про силу волі, нервову активність і збереження тіла після відмови органів. Гарна була теорія, але не до кінця. Відбувається поступовий розклад, якого я не передбачив. Доктор Торрес зрозумів це і вмер від потрясіння. Він не міг витримати того, що мав зробити, — помістити мене у темне місце і, згідно з листом, доглянути і виходити. Але органи не запрацювали знову. Він зробив це моїм способом — консервацією, тож знайте, що я помер ще вісімнадцять років тому».
Принаймні в смерті я знайду спокійну пристань (лат.).
Кодекс із 46-ти біографій відомих греків і римлян, як реальних постатей, так і містичних героїв (тут і далі прим. перекладачів)
Читать дальше