Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

— Зупиніть їх, зупиніть! — кричав він. — Ці Уотлі хочуть їх прикликати, і тоді трапиться найгірше! Скажіть Райсу і Морганові, що ми мусимо діяти, поки ще не пізно — наосліп, але я знаю, як зробити порошок… Його не годували ще з другого серпня, відколи Вілбур тут загинув, а на цьому етапі…

Проте, незважаючи на свої сімдесят три роки, Ермітедж був фізично здоровим, тож тієї ночі він нарешті відіспався, позбувшись нервового розладу без жодних ускладнень. У п’ятницю він прокинувся пізно, з ясною головою, хоч його і терзав жах вкупі з тягарем величезної відповідальності. В суботу вранці він уже почувався досить добре, щоб піти до бібліотеки і покликати Райса і Морґана на нараду, тож решту дня і цілісінький вечір ці троє чоловіків сушили голови, оперуючи найнеймовірнішими домислами у цих відчайдушних дебатах. Вони подіставали з полиць книгосховища величезну кількість дивовижних та страхітливих книжок, у гарячковому поспіху копіювали цілі гори діаграм та формул. Від скептицизму не залишилося й сліду. Всі троє бачили тіло Вілбура Уотлі, що лежало на підлозі кімнати у цій-таки будівлі, і після цього нікому з них і на думку не спало ставитися до щоденника як до маячні божевільного.

Вони не були одностайні з приводу того, чи слід повідомляти про ситуацію поліцію штату Массачусетс, і зрештою вирішили цього не робити. У цій справі йшлося про речі, які просто неможливо було прийняти на віру, не побачивши доказів, що цілком підтвердять деякі подальші аспекти розслідування. Так і не розробивши детального плану, пізно вночі радники розійшлися, проте цілісіньку неділю Ермітедж присвятив зіставленню формул та змішуванню хімікатів, узятих із лабораторії коледжу. Що більше він міркував про пекельний щоденник, то більше був схильний сумніватися у потенційній ефективності будь-якого матеріального агента супроти тієї сутності, яку Вілбур Уотлі залишив після себе, — сутності, що загрожує самій Землі, невідомій сутності, що вже за кілька днів мала постати у всій своїй могуті, ставши достопам’ятним Жахіттям Данвіча.

Понеділок для доктора Ермітеджа нічим не відрізнявся від неділі, бо ж завдання, за яке він узявся, вимагало безкінечних досліджень та експериментів. Усі подальші наради стосовно страхітливого щоденника привели до чималих змін у планах, і він знав, що навіть у кінці можуть виникнути непередбачені ускладнення. До вівторка, коли у нього вже була доволі чітко окреслена схема дій, Ермітедж вирішив, що упродовж тижня слід навідати Данвіч. Але у середу на нього чекав справжній шок. У самому куточку Аркгемського Вісника була вміщена маленька жартівлива замітка з Ассошіейтед Пресс, яка оповідала про велетенського монстра, вирощеного в Данвічі на бутлегерському віскі. Геть сторопілий Ермітедж тільки й зміг, що зателефонувати Райсу і Морґанові. Їхня бесіда затяглася до глибокої ночі, а наступного дня всі вони у страшенному поспіху готувалися до від’їзду. Ермітедж знав, що він заграє зі страхітливими силами, проте не бачив іншого способу впоратися з наслідками значно серйознішого і зловіснішого втручання, яке вже відбулося.

Рано-вранці Ермітедж, Райс і Морґан сіли в авто і вирушили в Данвіч, діставшись села десь о першій годині після обіду. День був дуже погожий, однак навіть у найяскравішому сонячному промінні здавалося, ніби понад дивними куполястими пагорбами і глибокими тінистими байраками цього краю витав мовчазний жах, якесь лиховісне знамення. На тлі ясного неба на вершинах гір вимальовувалися понурі камінні кружала. З атмосфери гнітючого мовчання, що панувала у крамничці Озборна, вони зрозуміли, що трапилося щось страхітливе, а невдовзі почули про знищення будинку і родини Елмера Фрая. Все пообіддя вони їздили околицями Данвіча, розпитуючи місцевих про те, що трапилося. Потім, відчуваючи все сильніший страх, самі оглянули жалюгідні руїни будинку Фрая, помережані слідами липкого дьогтю, роздивилися нечестиві сліди на подвір’ї Фрая, понівечену худобу Сета Бішопа і величезні просіки в заростях у різних кінцях селища. Ермітеджу видавався надзвичайно важливим слід, що тягнувся угору і вниз Вартовим Пагорбом, тож він довго розглядав моторошний, схожий на вівтар камінь на верхівці.

Зрештою вони, дізнавшись про бригаду поліції штату, яка прибула того ранку із Ейлзбері отримавши повідомлення про трагедію Фраїв, вирішили розшукати цих полісменів і порівняти результати обстеження місця події. Втім виявилося, що це зробити непросто — їм не вдалося знайти жодного сліду тієї групи, хоч де вони шукали. Вони уп’ятьох приїхали машиною, однак зараз та стояла покинута біля руїн на подвір’ї Фраїв. Місцеві, які незадовго перед тим розмовляли з полісменами, спершу здавалися не менш приголомшеними, ніж Ермітедж та його колеги. А тоді старий Сем Гатчінз, про щось задумавшись, раптово зблід, штовхнув ліктем Фреда Фарра і, показуючи на мокрий глибокий байрак, що зяяв неподалік, сказав: