Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Та зрештою, жертвою був письменник і художник, який цілком присвятив себе царині міфів, сновидінь, жахів і забобонів — до того ж жадібний до незвичайних і сумнівних видовищ. Його попереднє перебування у цьому місті — він навідувався до дивного старого, що усією душею прикипів до окультних і заборонених знань такою ж мірою, як він сам, — запам’яталося вогнем і смертю, і, либонь, він знову прибув сюди з рідного Мілуокі, скоряючись темному інстинкту. Мабуть, він знав якісь із давніх переказів, хоч і заперечує це у щоденнику, і тоді його загибель вбила у зародку якусь грандіозну містифікацію, що мала із часом лягти на папір.

Однак серед тих, хто досліджував і зіставляв усі ці події, ще залишаються особи, схильні до менш раціональних і банальних теорій. Вони ладні сприймати більшу частину написаного у щоденнику Блейка буквально і багатозначно вказують на деякі факти, як‑от безсумнівну автентичність давніх церковних книг, достовірне існування сумнозвісної єретичної секти Зоряної Мудрості ще до 1877 року, а ще задокументоване зникнення 1893 року надміру допитливого репортера Едвіна М. Ліллібриджа, і — понад усе — вираз невимовного жаху на обличчі молодого письменника у мить загибелі. Саме один із таких легковірів, схильний до фанатичних крайнощів, викинув у води затоки незвичайно огранений камінь разом із дивно прикрашеною металевою скринькою, знайденою у шпилі давньої церкві — чорному шпилі без вікон, а не у башті, де, як записано у щоденнику Блейка, споконвіку зберігалися ці речі. Попри одностайний осуд офіційних кіл і неофіційного загалу, цей чоловік — відомий лікар і знаний поціновувач незвичайного фольклору — запевняв, що врятував землю від чогось надто небезпечного, щоб можна було ним нехтувати.

Нехай читач сам обирає якусь із цих думок. Газети наводили реальні подробиці з позицій скептиків, залишаючи іншим змальовувати картину такою, якою її бачив Роберт Блейк — чи йому здавалося, чи він удавав, що бачив. Тепер же, ретельно вивчивши записи в щоденнику неупереджено і без поспіху, спробуймо відновити ланцюжок сумних подій з погляду їх головного героя.

Молодий Блейк повернувся до Провіденса взимку 1934–1935 року і оселився на горішньому поверсі старовинної садиби, що стояла на зеленому моріжку, неподалік Колледж-стріт, на вершині великого пагорба у східній частині міста біля Браунівського університету, за мармуровою спорудою бібліотеки Джона Гея. Це була чудова затишна місцина посеред саду — невеликої, майже сільської старожитньої оази, де сонячної днини, вигідно влаштувавшись на даху комори, вигрівалися велетенські приязні коти. Квадрат георгіанського будинку мав дах із ліхтарем, класичний орнаментований під’їзд, вікна із маленькими шибами та всі належні прикмети архітектурного стилю початку дев’ятнадцятого сторіччя. Всередині будинку — шестипанельні двері, широкі дошки підлоги у кімнатах, закручені колоніальні сходи, білі адамівські [179] Неокласичний стиль інтер’єрів та архітектури братів Адамів, середина-кінець XVIII ст. каміни та ще низка задніх приміщень, розташованих на три сходинки нижче основного рівня.

Кабінет Блейка — простора кімната у південно-західній частині будинку — південними вікнами виходила у сад перед будинком, а західними, під одним з яких стояв письмовий стіл, — на схил, за яким відкривалася велична панорама розкиданих унизу міських дахів і таємничої заграви призахідного сонця. При далекому обрії мріли пурпурові узгір’я. На цьому тлі, десь за дві милі, здіймалося примарне громаддя Федерал-Гілл, їжачилося гостроверхими дахами і шпилями, їхні далекі обриси загадково мерехтіли, огорталися пасмами диму, і прибирали фантастичних форм. У Блейка виникало дивне відчуття, буцімто він спостерігає щось незвідане, неземний світ, який може розтанути — хоч може й ні, — мов сон, щойно спробуєш його знайти і ступити бодай на поріг.

Виписавши з дому більшу частину своїх книжок, Блейк купив деякі меблі — старовинні, щоб пасували до помешкання — і взявся до письма та малювання, мешкаючи самотньо і виконуючи нехитрі домашні обов’язки без сторонньої допомоги. Майстерню він облаштував на горищі у північному крилі, де скляні панелі даху забезпечували чудове освітлення. Першої зими у новому помешканні він написав п’ять своїх найвідоміших оповідань — «Землерий», «Сходи у крипті», «Шаґґай», «У долині Пнат», «Зоряний гульвіса» і намалював сім полотен із жахними безіменними потворами та геть потойбічними неземними пейзажами.