Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Таке плетиво зіткалося з моїх видінь і давніх легенд. Коли ж 1920 року я серйозно узявся за їх порівняльний аналіз, напруженість, яка попервах тільки зростала, почала слабнути. Зрештою, попри химерності, спричинені впливом сліпих емоцій, хіба не можна було раціонально пояснити мій випадок? Та під час амнезії будь-яка випадковість могла спонукати мене до вивчення темних сил, до того ж я прочитав заборонені легенди і зустрічався з послідовниками давніх культів із дуже лихою славою. Усе це, зрештою, і стало причиною моїх видінь та розладу почуттів, які не давали мені спокою після повернення пам’яті. Що ж до зауваг на полях книжок, зроблених чудернацькими ієрогліфами і мовами, якими я не володію, і які бібліотекарі вперто мені приписують, то в час безпам’яття я цілком міг розширити свої лінгвістичні знання, а ієрогліфи просто вигадати, спираючись на описи з давніх легенд, що пізніше перейшли до моїх снів. Я спробував було перевірити свої припущення, переговоривши з провідниками кількох сект, одначе так і не знайшов з ними порозуміння.

Як і раніше, мене продовжували непокоїти паралелі між багатьма клінічними випадками, іноді розділеними століттями, але з іншого боку, я виявив, що загадковий фольклор у минулому був значно поширеніший. Імовірно, інші жертви такої амнезії значно краще за мене розумілися на тонкощах легенд, з якими я познайомився, лише втративши себе. Коли жертви позбувалися пам’яті, вони асоціювали себе з істотами із добре знайомих міфів — казковими завойовниками, здатними переносити свідомість в інше тіло, і тому розпочали пошук знань, які, на їхню думку, можна було використати в уявному минулому, світі не-людей. Пізніше, коли пам’ять поверталася, починався зворотний асоціативний процес, вони вважали, що повернулись до своїх тіл замість колишніх загарбників. Звідси брали початок сновидіння і псевдоспогади, що доповнювали звичайну міфологічну модель.

Попри, здавалось би, усю неоковирність таких пояснень, вони, кінець кінцем, витіснили з моєї свідомості решту — переважно через непереконливість будь-якої іншої теорії. Окрім того, чимало провідних психологів та антропологів визнали слушність такого підходу. Що більше я розмірковував на цю тему, то переконливішими здавались мені мої ж таки аргументи, аж поки я не виробив стійкий імунітет проти снів і видінь, що мене переслідували. Припустімо, я таки бачив ночами дивні сни, але вони лиш відображали те, про що я чув і читав. А ще припустімо, що мене мордують передчуття і вигадані спогади, але і вони також — лише відлуння міфів, засвоєних у моєму іншобутті. Жодні мої сни, жодні відчуття не можуть мати реального значення.

Узявши на озброєння таку філософію, я спромігся відновити душевну рівновагу, хоча видіння (а не абстрактні враження) виникали дедалі частіше і щоразу доповнювались новими тривожними подробицями. У 1922 році я відчув себе спроможним повернутися до роботи в університеті, де знайшов практичне застосування набутим знанням, узявшись читати курс лекцій з психології. На той час посаду професора політекономії обіймала інша людина, до того ж, відколи я пережив напад хвороби, сама методика викладання політекономії зазнала суттєвих змін. Мій син тоді готувався стати аспірантом, а надалі — і претендувати на професорську посаду, тож ми багато і плідно працювали разом.

Тим часом, я не припиняв ретельно занотовувати все, що бачив у снах — дуже яскравих і насичених подіями. Я розглядав ці звіти як по-справжньому важливі психологічні документи. Сни були неймовірно схожі на спогади, хоча я доволі успішно намагався позбутися цього враження. У своїх записах я змальовував фантасмагорії як щось уже бачене, в інших же випадках відкидав їх, як поволоку нічних міражів. Ніколи я не згадував про них у приватних розмовах, однак чутки про мої щоденникові записи таки стали надбанням місцевої громади, і дехто навіть почав пліткувати про стан мого душевного здоров’я. Цікаво, що ці думки поширювали цілковиті дилетанти, їх не підтримав жоден професійний лікар чи психолог.

З-поміж сновидінь, які я бачив після 1914 року, згадаю лиш деякі, а детальніші звіти й записи може взяти в університетській бібліотеці й самостійно вивчати будь-який допитливий студент. Цілком очевидно, що з плином часу тиск на мою свідомість дещо послабився, масштаби видінь суттєво зросли, але і в цьому випадку залишалися розрізненими окремими фрагментами без чіткої мотивації. Схоже, що у своїх снах я щоразу мав більшу свободу пересування: мандрував серед велетенських кам’яних споруд, переходив від однієї до іншої по широких підземних коридорах — загальновживаних шляхів сполучення. Часом на нижчих рівнях я помічав ті самі гігантські опломбовані люки, які оточувала атмосфера страху й заборон. Я бачив грандіозні басейни, обкладені мозаїчною плиткою, і кімнати, наповнені безліччю дивних і незбагненних речей. Ще там були колосальні підземні цехи зі складними машинами та пристроями, про призначення яких можна було хіба що здогадуватися, а їхні звуки проникли у мої сни лише за багато років. Тут я можу зауважити, що зір і слух — єдині з моїх чуттів, якими я користувався у фантастичному світі.