Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Лихоманка, дивні сновидіння, сомнамбулізм, слухові галюцинації, притягання до чогось у небі, а тепер іще й підозра, що він розмовляє уві сні, наче божевільний! Слід усе кинути, піти до лікаря і опанувати себе. Коли Джилмен піднявся на другий поверх, він зупинився біля дверей Елвуда, але побачив, що того немає вдома. Волтер неохоче попростував до своєї мансарди і сів, не вмикаючи світла. Його погляд був спрямований на південний захід, а ще він спіймав себе на тому, що уважно прислухається до якогось звуку, що начебто долинав із зачиненого горища, і уявляв, як лиховісні фіолетові промені ллються крізь вузьку шпарину у низькій навскісній стелі.

Тої ночі фіолетове світло заливало Джилмена уві сні сильніше, ніж зазвичай, а стара відьма і кошлата істота підступили ще ближче і глузували з нього нелюдськими голосами, робили якісь диявольські жести. І він був радий поринути у ревіння темної безодні, хоча і там переслідування переливчастих бульбашок і калейдоскопічно-мінливого маленького багатогранника викликало роздратування і гостре відчуття загрози. А потім і згори, і знизу з’явилися площини, вони сходились в одній точці і здавалися слизькими — це видіння скінчилося вибухом галюцинацій і появою різкого загрозливого світла, шаленої суміші охри, карміну та індиґо.

Він напівлежав на високій терасі з балюстрадою фантастичної форми над безкрайньою рівниною, поцяткованою неймовірними гострими піками, гранями, куполами, мінаретами, горизонтальними дисками на тонких шпилях і безліччю неймовірніших конструкцій: декотрі — кам’яні, інші — металеві; усі вони мінилися чудовими барвами у сліпучому різнокольоровому небі. Підвівши очі догори, Джилмен побачив три величезні вогненні диски, кожен — свого відтінку, всі розташовані на різній висоті над безмежно далекою лінією низьких гір. А позад них, скільки сягав погляд, аж до неба здіймались яруси вищих терас. Місто внизу розкинулося так далеко, що було не охопити оком, і Джилмен сподівався не почути звідтіль жодного звуку.

Тераса, з якої він легко підвівся, була викладена шліфованим камінням із прожилками невідомої породи, окремі плитки вражали чудернацькою формою, не так асиметричною, як заснованою на якійсь неземній симетрії, чиїх законів він не розумів. Напрочуд майстерно зроблена балюстрада сягала Джилменових грудей; уздовж поруччя на невеликій відстані одна від одної стояли вельми вишукані фігурки чудернацької форми, зроблені, як і вся балюстрада, з якогось невідомого металу, чий колір у цьому сліпучому хаосі неможливо було визначити, а про природу цих фігур можна було лише здогадуватись. Вони були чимось на кшталт поставлених вертикально циліндрів і звужувалися на кінцях, з тонкими спицями від центру до краю, як від маточини колеса. З обох кінців — вгорі і внизу — кожен циліндр мав кульку з п’ятьма пласкими променями трикутної форми, як у морських зірок. Ці промені лежали майже горизонтально, лишень трохи відхиляючись від центрального циліндра. Нижніми кульками фігурки кріпилися до суцільного довгого поруччя, проте настільки ненадійно, що кількох із них бракувало — можливо, хтось відірвав. Висота фігурок становила близько чотирьох з половиною футів, а максимальний діаметр разом із загостреними променями — приблизно два з половиною дюйми.

Підвівшись, Джилмен відчув під босими ногами жар плит. Він був сам і перше, що зробив, це підійшов до балюстради і подивився вниз, де на запаморочливій глибині — майже дві тисячі футів — розкинулося величезне, неозоре місто. З вузьких провулків унизу долинала ритмічна суміш мелодійних свистів різної тональності, і Джилмен пошкодував, що не може роздивитися мешканців міста. За мить у нього запаморочилося в голові, і, щоб не впасти, він мимоволі ухопився рукою за лискучу балюстраду. Правою рукою юнак вчепився за одну з фігурок, цього вистачило, щоб утриматися на ногах, щоправда, і цього було забагато для витонченої конструкції — фігурка зі спицями не витримала ваги його тіла і відламалася. Все ще відчуваючи запаморочення і тримаючи фігурку в одній руці, іншою Джилмен вчепився у відполіроване до блиску поруччя.

І тої ж миті його загострений слух вловив якийсь звук позаду; Волтер рвучко розвернувся — безшумно, але не намагаючись ховатися, до нього наближалися п’ять постатей. Дві з них — моторошна стара жінка і кошлата ікласта звірина, а щодо трьох інших, то одного лиш погляду на них вистачило, аби Джилмен знепритомнів, — це були живі істоти заввишки вісім футів, достеменно такі, як фігурки на балюстраді, вони по-павучому пересувалися на звивистих нижніх «променях морської зірки».