Джоанна Ягелло - Тирамісу з полуницями

Наталія глянула на Ганку. З нею справді було щось негаразд. Дівчина втупилася в папір, але здавалося, нічого не бачила. А тоді просто сповзла на підлогу.

Усі страшенно розхвилювалися й зчинили гармидер, навіть хімічка, яка спершу думала, що це якась капость. Диверсія, саботаж, словом — акція, спрямована на зрив контрольної. Але ніхто й не думав про таке. Щоправда, коли хтось приніс води й побризкав Ганці в обличчя, та опритомніла й сіла, але поскаржилася, що їй страшенно паморочиться голова. Дівчина ще більше зблідла. Її посадовили на стільці вчительки, бо на противагу їхнім твердим дерев'яним стільцям, цей принаймні був із м'яким сидінням.

— Зі мною все гаразд, — ледь чутно мовила Ганка.

— От і чудово. Іди до медсестри. Хто з нею?

Наталія машинально підняла руку.

Дівчата йшли коридором. Ганка навіть пожвавішала. Ніхто б не подумав, що вона кілька хвилин тому знепритомніла.

— Я говоритиму, а ти мовчи й ані пари з вуст, — сказала вона Наталії біля кабінету.

Досі Наталія жодного разу не зіштовхувалася зі шкільною медсестрою: просто не було потреби. Огрядна жінка в білому халаті, яка відчинила їм двері, виглядала як з іншої епохи. Гривку накрутила, мабуть, щипцями, бо та нагадувала морські хвилі, що їх малювали японські художники, і геть не пасувала до решти зачіски: звичайнісінького пажа. Обличчя перетинали вузькі вуста, над якими темніли ледь помітні вусики. Які вона мала очі — сказати важко, бо на співрозмовника та не дивилася. А загалом пані Гала (бо саме таким було прізвище представниці однієї з найгірше оплачуваних у Польщі професій) з учнями аж ніяк не фамільярничала.

— Знову ти, — зітхнула вона, побачивши Ганку.

— Пані Беатко, — усміхнулася Ганка. — Яке там знову. Уперше цього року.

— Починається, — буркнула Гала, наче Ганка її особисто образила. А тоді витягла прилад для вимірювання тиску. — Що сталося?

— Мені стало погано, мабуть, через те, що я не поснідала.

— Ой, дурні ви, дурні. І чого ви не снідаєте, адже це вечерю віддають ворогові, а не сніданок, — посміхнулася вона, задоволена власним красномовством. А тоді глянула на дівчат. — Ця твоя подруга теж виглядає так, ніби нічого не їла, а що вже не поснідала, то це точно. Стань-но, дитино, на вагу.

— Але навіщо? — почала захищатися Наталія. — Це ж Ганці погано.

Та побачивши суворий погляд Гали, скорилася, а що залишалося робити?

— У тебе недобір ваги, — сказала медсестра. — Явно замало важиш. Як не поправишся, викличу батьків.

— Я завжди стільки важила, — відповіла Наталія.

— Умгу. Ну, гаразд, побачимо. Зроблю вигляд, що вірю. А щодо тебе... Ти ж знаєш, що маєш бути обережною.

— Це не те, чесно, — захищалася Ганка.

— Можливо, — відповіла жінка. — Так чи сяк, а тобі треба йти додому. Мати по тебе не приїде, це мені відомо, а батько...

— Батько теж не може.

— Ну, тоді твоя однокласниця тебе проведе. Так-так, Тростинко, я про тебе кажу.

«Тростинка, нічого собі, — подумала Наталія. — Це свідчить, що я все-таки виглядаю досить стрункою».

— Що вона мала на увазі, — спитала вона Ганку в коридорі, — коли так те розпитувала?

— Нічого, — відказала та. — Потім тобі розповім. Байдуже. Я піду до гардеробу й там почекаю, щоб не витрачати останніх сил, а ти йди нагору до вчительської, знайди міс Мишкіну й скажи, що проведеш мене додому. Зустрінемося внизу.

За хвилину дівчата вже виходили зі школи.

— Ти далеко живеш?

— Ні, але візьмемо таксі. Я пообіцяла матері, що завжди викликатиму, якщо почуватимусь погано. Невеликі гроші.

«Завжди викликатиму, якщо почуватимусь погано»? Наталія нічогісінько не розуміла.

— А вони вдома? Маю на увазі, твої батьки.

— Ні, ти що. Якби були вдома, то приїхали б по мене.

Ганка зупинила таксі, зітхнувши, сіла досередини й посунулася, аби зробити місце для Наталії.

Ганка справді мешкала недалеко. Таксі довезло дівчат до вулиці Вінні-Пуха. Маленька вуличка вбік від Свентокшиської, відразу біля Нового Світу милувала око табличкою із зображенням товстенького улюбленця всіх дітей. Таксистові довелося, на жаль, об'їжджати з боку Варецької. Розрита Свентокшиська продовжувала лякати всіх ямами, а метро досі не матеріалізувалося. Центр Варшави виглядав так, наче ним пройшлося торнадо.

Ганка мешкала на другому поверсі. На щастя, бо в будинку не було ліфта, а Наталія весь час стежила, щоб подруга не перевтомилася, хай якою була справжня причина втрати нею свідомості.

Квартири на Вінні-Пуха були просторі, з високими вікнами. Щойно Ганка відчинила двері, як на Наталію стрибнуло щось велике й волохате.