Джойс Кері - Улюбленець слави

— О боже! — сказав Джім.— Він заслуговує на добрячого прочухана! Я так і знав, що ви його тут зіпсуєте. Старий Честер годен розбестити яку завгодно дитину. Він надто добрий. Очевидно, його самого так виховували; люди його класу завжди розбещують своїх дітей.

Джімове обурення мене вкрай перелякало, і я почала благати його нічого не говорити Томові; та він і слухати мене не захотів.

— Дурниці, пташечко, в таких випадках не годиться ховати голову під крило. Ви можете зіпсувати його назавжди. Виховувати — все одно, що об'їжджати жеребчика. Звичайно, не треба занадто часто смикати за повід, жеребчик може хвицнути, але й не можна попускати віжок, бо його відразу ж занесе на манівці. Я поговорю з містером Томом.

І Джім одразу ж пішов до Тома й дав йому прочухана, і не лише за хамство по відношенню до батьків, але й за куріння. Він виповів Томові, що йому соромно за нього, що Том поводиться не як джентльмен, і якби Том був його, Джімів, син, він не пошкодував би для нього палки.

Це справило на Тома велике враження. Такі слова як «джентльмен» і «по-джентльменському» мали для Тома глибокий сенс (це вже тепер, у наші часи їх заялозили й перетворили на порожній звук). Тому вони й пробилися крізь панцир хлоп'ячих гордощів (щоб не сказати — пихи; Том ніколи не забував, що носить прізвище Німмо). Я маю підозру, що коли Том і не плакав (Джім нічого мені про це не сказав,— у нього був свій непорушний кодекс честі по відношенню до дітей, у всякому разі — до хлопчиків), то був близький до цього.

По їхній розмові Том прийшов до Честера й урочисто попросив вибачення, що, звичайно, справило на Честера велике враження — він чудово розумів, як важко було хлопцеві здолати свою гордість! Він так зрадів, що зразу ж подарував Томові (який давно про це мріяв!) спортивного велосипеда й спеціально поїхав до Джіма, аби подякувати йому. Честер був у захваті від Джіма. Уночі він сказав мені, що на Джіма завше можна покластися, і це він у ньому найбільше цінує, нарівні з його лояльністю та готовністю до самопожертви. Остання похвала, котра здивувала мене найдужче, була для Честера найвищою.

67

Відколи Честер став членом уряду і деякі вчорашні Честерові прихильники почали лаяти його за те, що він виїздить на «світські раути» і взагалі «сповна користується привілеєм свого становища», він почав дуже високо шанувати лояльність. Найдужче його вразив той факт, що Джім ладен захищати уряд, навіть якщо його очолюють радикали. Це з'ясувалося одного вечора, на черговому офіційному прийомі, коли один з найпочесніших гостей, член парламенту, що користувався чималим авторитетом у найлівіших, хоча й був рядовим членом партії, спитав, а чи правда, що нігерійська влада, прокладаючи залізницю, вдається до примусової праці.

Питаннячко було в'їдливе, бо радикали давно вже через це сварилися, і Честер (який спирався в основному на ліве крило) намагався лавірувати між двома сторонами. До того ж усі члени сім'ї знали, що Джім побив горшки з резидентом (їхня чвара тривала вже не один рік!) через те, що той погано ставився до «горопашних луга», які працювали на державному будівництві, і навіть погрожував подати скаргу губернаторові через голову свого безпосереднього начальника. Джім пояснював нам, що не боїться сваритися з усіма цими «старими хрипунами», бо вони все одно не зможуть його вигнати: «Будь-кого іншого мої луга просто з'їдять».

Я бачила, як Честер кинув на Джіма тривожний погляд, та Джім лише примружився, як робив це завше, коли йому пропонували купити коня (у нього була приказка: «Якщо тобі хочуть продати конячину, знай заздалегідь, що то погань»), і сказав:

— Це доволі широка тема, чи не так? Звичайно, ви прихильник будівництва залізниць?

Член парламенту, злобний чоловічок та ще й справжній фанатик, нетерпляче спитав:

— Залізниць? Яких залізниць?

Джім відповів:

— Даруйте, але чимало людей виступають проти будівництва залізниці в Нігерії, хоч я особисто, скажу вам по щирості, навіть не уявляю, як ми зможемо підвищити їхній життєвий рівень без доріг... Там такі великі відстані, а за перенесення вантажів треба платити носіям шалені гроші... Звісно, я можу помилятися, бо не знаю всіх політичних тонкощів цієї справи, і говорю виключно як людина, що довго прожила в тих краях, як людина, якій не раз доводилося стрічатися там з голодом... цебто не раз на власні очі бачити, як люди пухнуть від голоду і помирають голодною смертю...

І Джім почав так довго й детально розповідати про голод в Африці, що ніхто більше не відважився питати його ще про щось. (Більшість «політиканів» можна примусити забути про політику; десь у глибині в кожному з них сидить звичайна людина. І, звісно, розумні люди вміють це використовувати; Честер, в усякому разі, частенько грав на цій струні). У такий спосіб Джім щасливо уникнув розмови про примусову працю.