Джойс Кері - Улюбленець слави

З іншого боку, коли я поводилася з ним «ніжно», він неодмінно водив мене у ресторани чи віддячував якими-небудь подарунками. Звичайно, так роблять й інші чоловіки,— я хочу наголосити лише на тому, що для Честера ці знаки уваги були не звичайним виразом вдячності чи любові, а тільки своєрідною формою його складної «політики». Отак він обплутував мене моральними зобов'язаннями, готуючи грунт для делікатних неофіційних переговорів, підводив до відновлення дружніх взаємин чи йшов на «розрядку», тобто на послаблення напруженості.

Марно було б звинувачувати людей типу Честера в хитрощах чи підступності; вони переконані, що так і тільки так має поводитись розумна людина, принаймні коли не хоче пошитися в дурні.

І ось коли Честер раптом знову зацікавився нашими планами щодо Джімового майбутнього і запропонував виплатити його борги й таке інше, він перш за все зажадав від тітоньки Леттер повної таємниці. Навіть я не повинна була про це знати. З Джімом найбільшою заморокою були, звісно, борги, він завинив близько двох тисяч фунтів, понад тисячу з яких —«борги честі»— треба було виплатити букмекерам та Джімовим напарникам по грі на перегонах.

Джім наполягав, щоб ці борги було виплачено в першу чергу, а стайні, банки й крамарі можуть почекати. Ні про які інші плани, де не йшлося про першочергову виплату грошей букмекерам та клубним його приятелям, він і слухати не хотів. Їм треба повернути все до останнього пенса, інакше йому, Джімові, хоч ніколи не потикайся до Англії.

Тітонька Леттер і Боб це розуміли й намагались заплатити і тим, і іншим, обіцяючи згодом розрахуватися з усіма повністю.

Але тепер Честерів адвокат запропонував новий хитромудрий план: Честер обіцяє виплатити всі борги — за умови, що тітонька та Боб поставлять Джімові ультиматум. Або Джім порушить клопотання про посаду колоніального урядовця десь в Африці, або вони негайно припиняють йому виплату утримання. Водночас Честер через одного з прихильників ліберальної партії (вельми заможного фабриканта-миловара, який мав чималий вплив в урядових колах) спробує домогтися, щоб у разі Джімового клопотання про посаду він, незважаючи на свою підмочену репутацію, одержав позитивну відповідь. Та коли тітонька заперечила, зауваживши, що клімат Західної Африки (її тоді називали «домовиною для білих», часто так і бувало насправді) вб'є бідолашного Джіма, Честер повіз мене на тиждень до Парижа й купив мені розкішну діамантову діадему. Метою поїздки було не лише розлучити мене з тітонькою, Бобом та Джімом, але й здобути мою підтримку.

І коли, вперше почувши про цей план, я теж запротестувала (важко й уявити собі, як пережила б я Джімову смерть!), Честер мало сказати розчарувався,— у нього був такий ображений вигляд, ніби я вчинила підлоту. І погляд, і голос його зразу ж посумнішали; того вечора він особливо ревно молився про прощення —«як прощаємо ми тих, хто погрішив проти нас»; здебільшого такі слова завше стосувалися мене.

Навіть тепер, коли збігло стільки років, я не знаю всіх подробиць того плану, вигаданого лише з метою витурити Джіма з Англії, вислати якнайдалі і без вороття. З цього приводу було стільки телефонних дзвінків, зустрічей та джентльменських угод, що навіть тітонька з Бобом не сказали б напевне, хто кого ошукував. А вирішилося все раптово: стало відомо, що Джімові загрожує арешт (я, відверто кажучи, й досі підозрюю, що поліцію навів на слід котрийсь із Честерових поплічників),— серед інших речей Джім віддав у заставу несесер, за який ще не встиг заплатити власникові.

Кожен з нас, родичів, розумів, що засуджувати за це Джіма просто нісенітниця: він ніколи не пам'ятав, за що заплатив, а за що просто не встиг. Всі речі він ділив на конче потрібні (наприклад, чотири нові костюми щороку) і на ті, без яких він міг обійтися (наприклад, без другого несесера чи без старовинних меблів). Але пояснювати це Честерові було марно. Коли йшлося про мораль, Честер мовчки вислуховував мене й нічого не відповідав, ніби кажучи всім своїм виглядом: «Не тобі про це говорити. Питання досить принципове, і вирішувати його може лише людина з несхибними принципами».

А Честер, як я вже казала, дуже твердо дотримувався своїх принципів: щоправда, нічого іншого йому й не лишалось,— інакше він би заплутався у власній «дипломатії». І, звісно, тепер він (точніше, не він сам, а Честерів адвокат через Бобового адвоката) зумів так залякати Боба й тітоньку (і навіть наполохати самого Джіма!), що все було узгоджено вмить. Джім дав слово виїхати до Африки й навіть погодився, щоб його борги сплачували частинами, по десять шилінгів з фунта. Ми зібрали гроші, щоб вирядити його в дальню дорогу (всі, крім тітоньки Леттер, яка, продавши заради Джіма обидві ферми,— адже вона дала йому освіту й утримувала в роки війни,— саме під цей час мало не на смерть з ним посварилась, бо він склав візит тітоньці Слептон, ані словом не попередивши про це її, тітоньку Леттер!), і він поїхав до Африки в чудовому настрої, прихопивши автоматичну гвинтівку, пару нових дубельтівок, двоє сідел та з добрячий тузінь ключок для гри у поло.