Джойс Кері - Улюбленець слави

Честер страшенно образивсь на Гулда і навіть підбивав друзів та знайомих не купувати нічого в його крамницях; либонь він і справді зашкодив його торгівлі принаймні на якийсь час. Гроші, щоб виплатити Гулдові борг і влаштувати мені «зміну декорацій», він позичив під чималу заставу в іншому місці, і цей новий борг — понад тисячу фунтів стерлінгів — започаткував його подальші вельми значні фінансові труднощі. Те шикування у Джонсона мені було зовсім ні до чого. Але Честер дивився на цю подорож (куди він послав мене під наглядом тітоньки відразу ж як дістав гроші) як на процедуру мого «лікування».

І я, звичайно, зразу ж розгадала його план. Честер застосовував до мене свою улюблену тактику: «Відклади небезпечне на опісля».

Звичайно, багато людей відкладають на опісля яку-небудь неприємну справу,— лише тому, що не можуть наважитись вирішити її відразу, але Честер підніс це до життєвого принципу. Він міг навіть відмінити мітинг, щоб подивитись, «куди воно повертає», і почекати, доки його конкурент припуститься якоїсь помилки.

Звичайно, все це мене ще дужче розгнівало, і я сказала собі, що його викрути шиті білими нитками й не можуть змінити мого почуття, глибокого й щирого, а тим паче не перекреслять того, що сталося в саду.

35

Несподівано виникла ще одна обставина, яка все набагато ускладнила. Я почала підозрювати, що завагітніла (а строки не полишали сумніву, що завинив тут не хто як Джім), і хоча таке відкриття спершу мене прикро вразило (я зайвий раз переконалась, яку впорола тоді дурницю, повернувшись з вокзалу), воно вирішувало проблему остаточно й безповоротно. «Отже,— думала я,— відступати нікуди; тепер Честер не зможе мене затримувати».

Відтоді розкіш, до якої мені раніш було байдуже, почала на мене безумовно впливати (я знаю, що то був Честерів розрахунок, та мені вже було однаково, я почувала тільки, яка я нещасна). Вона впливала на мене, ніби наркоз перед операцією. Я згадую готель Джонсона навіть не як тюрму, де мені було страшенно тяжко (настрій день у день гіршав, бо я переконувалася, що мої підозри небезпідставні), а швидше як жахливий сон, у якому мені приснився палац, де я змушена виконувати ритуал холодного, величного страждання.

І хоч я ніколи ще не почувалася такою пригніченою, життя все одно здавалось мені трохи стерпнішим від того, що тягар цей я гордо несла по встелених килимами покоях (та ще й у нових пишних туалетах — Честер доручив тітоньці накупити мені дорогого ганчір'я, і я вирішила не заперечувати; вона, як і раніше, була зі мною дуже тактовна й мила, хоч як нелегко їй це давалося), повз численні свічада, звідки на мене дивилась аж ніяк не великомучениця, а жінка в ошатній сукні, яка надзвичайно їй пасувала; а якщо у неї під очима й залягли тіні, то очі від цього ставали тільки виразнішими.

Складалося враження, ніби м'які килими, оксамитові штори та шовкові накидки на диванах та кріслах не тільки приглушують кроки й голоси, але й притлумлюють почуття. Мені було боляче, ніби про себе раз у раз нагадував хворий зуб; його відчуваєш, а проте він уже не хапає за живе.

Та вже за тиждень я почала «реагувати на оточення», як кажуть про хворого, коли він приходить до тями й починає нудитись, не маючи як згаяти час. Я переглядала у ліжку ранкову газету (щоправда, вельми задумливо й засмучено), а за сніданком жваво обмінювалася з тітонькою останніми новинами з Африки чи Китаю; я вже знову починала відчувати те, що всупереч моїй волі завше втовкмачували мені Честер і тітонька Леттер: ми потрапили у самісінький буревій історії, і лише легкодуха нікчема у такі часи може закривати очі на реальність.

Перебування в готелі Джонсона, безперечно, зробило мене «розважливішою». Нема нічого дивного в тому, що багаті люди найчастіше бувають розсудливі. Бо й справді, навряд чи можна бути розсудливішим за моїх родичів кузена Слептона та Коннібера.

І коли одного чудового ранку звідкись раптово виринув Честер (тітонька вмить щезла, пославшись на «одну надзвичайно важливу справу»), я зустріла його, як давнього знайомого.

І навіть не комизилась, коли він запропонував мені прогулятися по Бонд-стріт і купив мені ще одну вельми дорогу сукню. Я вже знала, що Честер не любить, коли відмовляються від його подарунків, він тоді починав одразу бозна-що підозрювати, розглядав мою відмову як особисту образу. Він, очевидно, вважав, що коли я «леді», то мушу любити, щоб зі мною панькались, а надто — щоб витрачалися на мене.