Джойс Кері - Улюбленець слави

І все одно якось хтось кинув у вікно їдальні бомбу, котра лише випадково не вибухнула. Але на такі інциденти ми вже не звертали уваги (кому з міністрів тоді не погрожували!): саме тоді почалася битва біля річки Соммі [20] Соммі - річка у Франції, що впадає в Ла-Манш, де англо-французькі війська влітку й восени 1916 року намагалися прорвати оборону Другої німецької армії; з обох боків загинуло тоді понад 1,3 млн. вояків. Тут 15 вересня 1916 року англійці уперше в світі вивели на поле бою танки. . Том уже вислужився на офіцера (а бути офіцером утричі небезпечніше, ніж простим солдатом), і ми самі не розуміли, як могли в такі страшні часи їсти й спати, не кажучи вже про прийоми гостей та вибір нових капелюшків.

Але з часом ми переконалися: в цій новій для нас ситуації життя тривало так, ніби нічого й не сталося,— незважаючи на всі драми, так само як і на героїзм, до якого теж усі помалу-малу звикли. Адже пароплавом кермують однаково — і коли він іде річкою, де найбільша глибінь п'ять футів, і коли він виходить в океан, де глибина п'ять миль.

90

На другому році війни Раунд звинуватив Честера у заздалегідь запланованому вбивстві юнака на прізвище Броум.

Ось коротко суть справи: цей хлопчина організував страйк, у нього забрали бронь і відправили на фронт, де він першого ж дня помер від серцевого нападу. Очевидно, мав хворе серце і був непридатний до військової служби.

Відверто кажучи, той Броум завдав нам чималого клопоту (то були часи, коли містер Ллойд Джордж розпочав «кампанію» за поліпшення військової бази, і кожен страйк означав нові жертви серед наших солдатів), а Честер, звичайно, не міг знати про його хворе серце. Йому доповіли про це лише після того, як Броум помер. Медична довідка про стан його здоров'я загубилась у морі інших не дуже термінових і нікому не потрібних паперів.

Висновки про терміновість і важливість будь-якого папірця робив не Честер, а його численні секретарі. Щиро кажучи, можна було б нагадати багато випадків, прикріших за історію з Броумом, навкруги яких, однак, ніхто не зчиняв галасу: міністрові хоч не хоч доводилося бути «безсердечним», не міг же він втручатись у кожну дрібницю. Міністри існують не для того, щоб вирішувати проблеми окремих людей, у них на це немає часу, вони заклопотані проблемами цілих «класів» та «прошарків».

Честерові друзі всі в один голос радили йому викинути «цю нещасливу Броумову справу» з голови; і справді, якби Честер дозволив собі брати близько до серця кожну таку історію, вбачаючи в ній щось більше, ніж рядовий «випадок» і чергові неприємності для себе, він тільки псував би собі нерви й не зміг би працювати на такій відповідальній посаді.

Я була дуже сердита на Раунда за його несправедливі напади на Честера. За місяць після цієї історії, коли Честер давно вже дав усім вичерпні пояснення щодо справи Броума, в нас був званий обід. Я саме переодягалась, власне, збиралася надягнути сукню (до речі, вельми гарненьку; на цьому етапі війни ми вже не «вбирались», як раніше, але Честер наполіг, щоб того вечора я була у найкращій сукні) — і раптом почула якісь вигуки з вулиці. Спершу я не звернула на них уваги — на думці в мене було зовсім інше. Жінка, як правило, подумки вирішує водночас добрячий десяток справ,—і, старанно водячи пушком по щоці (Честер не зносив і натяку на пудру), я згадувала Тома, тривожилася за Джіма, від якого вже понад два місяці не було жодного рядка, і благала бога, щоб обід смакував сьогодні гостям (у нас тоді саме почалася «криза з обслугою») і злостилася на взуттєву крамницю, котра досі не прислала мені нові черевички. Підвівшись, щоб одягти сукню, я нарешті звернула увагу на галас за вікном, але перш ніж узяти сукню з рук покоївки, вирішила визирнути у вікно й переконатися, що «наш» полісмен розчистив доволі місця для проїзду гостей.

Натовп зібрався не дуже великий, і ніякими неприємностями нам це не загрожувало (не було тієї маси «професійних» роззяв, котрі неодмінно позбігалися б сюди, якби інформація про званий обід потрапила у пресу). А причиною галасу стало те, що «наш» боббі, бажаючи розчистити вхід, відштовхнув од дверей якогось літнього джентльмена; над ним схилилась якась блякла жінка з височенним чолов'ягою у старомодному капелюсі; вони кричали, щоб поліцейський не чіпав старого. Старий теж кричав щось незрозуміле, його циліндр валявся на бруківці, і жінка, піднявши його й почистивши рукавом, намагалася начепити той циліндр старому на голову. Раптом я впізнала в цій жінці Дейзі і зрозуміла, що старий джентльмен — це Гулд, а високий чолов'яга — Раунд.