Ян Бжехва: Академія пана Ляпки

— Уклін від мене панові Ляпці,— сказала вона на прощання.— Попросіть його, щоб завітав до мене на метелики в шоколаді.— І по хвилі додала: — Багато я наслухалася про казки пана Ляпки. Отож коли-небудь з радістю його навідаю.

Так я дізнався, що в пана Ляпки є свої власні казки, хоч почути їх мені вдалося набагато пізніше.

Я став поважати пана Ляпку ще більше й вирішив заприятелювати з Матеушем, щоб про все довідатись від нього.

Матеуш узагалі не балакучий, а бувають дні, коли він ні з ким не перемовиться й словом.

Пан Ляпка проти його затятості має спеціальні ліки-веснянки.

Не пам'ятаю, чи я вже казав, що геть усе обличчя пана Ляпки поцятковано веснянками. Спершу мене найдужче дивувало, чого це веснянки щодня змінюють своє місце: сьогодні вони рясніють у пана Ляпки на носі, завтра — на чолі, а післязавтра — на бороді чи на шиї. Виявилося, що все це через неуважність пана Ляпки. На ніч він збирає всі веснянки й ховає їх до золотої табакерки, а вранці знов прилаштовує на обличчя, але щоразу на інше місце. Пан Ляпка ніколи не розлучається зі своєю табакеркою, де в нього багато запасних веснянок, різних і розміром, і забарвленням.

Щочетверга з міста приходить перукар, на ім'я Філіп, і приносить для пана Ляпки свіжих веснянок — він бритвою зшкрібає їх з облич своїх клієнтів, коли голить їх! Пан Ляпка пильно переглядає веснянки, приміряє перед дзеркалом, а вже потім ховає до табакерки.

В неділю й на свята пан Ляпка рівно об одинадцятій виголошує:

— Ну, а зараз обновимо веснянки.

По цих словах він бере з табакерки чотири-п'ять найбільших і найкращих веснянок і наліплює їх собі на ніс.

На думку пана Ляпки, немає нічого кращого за великі червоні й жовті веснянки.

— Од веснянок людина розумнішає, до того — вони оберігають від нежиті,— часто нагадує нам пан Ляпка.

Коли ж хтось із учнів добре відповість на уроці, пан Ляпка урочисто дістає з табакерки веснянку й прилаштовує її щасливчикові на носі.

— Носи, хлопче, з гідністю цю нагороду,— каже він.— Ніколи не знімай її. Це найвища відзнака, яку тільки можна здобути в моїй академії.

Один з Августів здобув уже аж три великі * веснянки, а дехто з хлопців дістав по одній, по дві; всі вони носять їх з неабиякою гордістю. Я дуже заздрю їм і все віддав би, щоб і собі здобути таку відзнаку. Та пан Ляпка каже, що в мене ще зовсім мало знань.

Матеуш теж не байдужий до веснянок пана Ляпки. Він має їх за найсмачніші ласощі. Тільки-но Матеуш затято умовкне, пан Ляпка знімає зі свого обличчя найзужитішу веснянку й дає її Матеушеві, щоб той з'їв. І Матеуш знов починає розмовляти.

Одного дня — а було це в червні — пан Ляпка заснув у парку й незчувся, як його покусали комарі. Він заходився так завзято чухати свого носа, що здряпав усі веснянки. Я тихесенько визбирав їх у траві й заніс Матеушеві. Відтоді він заприятелював зі мною й розповів незвичайну історію свого життя.

Перекажу її, нічого не змінюючи, тільки долучатиму до кожного з Матеушевих слів початок.

***********************Незвичайна Матеушева розповідь*************************

Я не птах — я короленко. Коли я був маленький, мені часто розповідали казки, як люди обертаються на птахів та звірів. Я ніскілечки не вірив тим вигадкам.

Аж раптом моє власне життя повернуло зовсім у казковий бік.

Народився я в королівській родині, був одинчиком і з часом мав успадкувати трон могутнього володаря. Мешкав я в оздобленому мармуром та золотом палаці, висланому перськими килимами, кожну мою забаганку виконували догідливі міністри й придворні, кожну мою сльозу, коли я плакав, брали на облік, про кожну усмішку робили запис у спеціальній книзі королівських усмішок. А тут... тут я шпак, що почувається чужим як поміж птахами, так і між людьми.

Мій батько був могутній король. Мільйони людей тремтіли, зачувши саме його ім'я. Він володів незліченними скарбами й палацами, золотими коронами, скіпетрами, коштовним камінням — одне слово, в нього було те, що іншим навіть уві сні не снилося.

Моя мати теж була королівського роду, і слава про її красу линула по всьому світу. Мав я чотирьох сестер, і всі повиходили заміж за королів: одна — за іспанського, друга — за італійського, третя — за португальського, четверта — за голландського.

Наші судна панували на всіх морях, а військо було таке велике й могутнє, що ми не боялися ніякого ворога, і всі королі світу запобігали ласки й прихильності мого батька.

Змалечку я захопився полюванням і верховою їздою. В моїй власній стайні було сто двадцять скакунів арабської та англійської породи і сорок вісім диких мустангів.