Ян Бжехва - Академія пана Ляпки

Дірки на ліктях і колінах мали бути з обстріпаними краями. Вони вимагали від робітників неабиякого вміння. Інженер Кіптява показав нам різні проекти і креслення, за якими молоді техніки виготовляли форми, а потім відповідно до цих форм уже робили дірки.

Був на фабриці й сортувальний цех, у якому досвідчені майстри перевіряли кожну дірку й кожну дірочку, заміряли їх і випробовували. Дірочки з тріщинами, погано відшліфовані, погнуті та з іншими вадами контролери кидали у великий казан і відправляли на переплавку.

В останньому корпусі містилася пакувальня. Там висококваліфіковані робітники зважували дірки й дірочки на великих вагах і пакували по п'ять чи десять штук у коробки.

Інженер Кіптява подарував нам дві коробки дірок від бубликів. А коли ми вернулися до академії, пан Ляпка замісив солодке ванільне тісто, додав подарованих дірок і напік гору смачних бубликів, якими всі ласували цілий вечір.

Фабрика нас зачарувала. Ми не могли відвести погляду від розжарених до червоного свердел, від токарних верстатів та іншого устаткування, якого досі ніхто з нас не бачив.

Коли ми виходили з фабрики, вже зовсім смеркло. Крізь прозорі стіни було видно фонтани блакитних, зелених та червоних іскор. Вони, як фейєрверки, освітлювали все навколо.

— З тих іскор можна було б наготувати чудових страв,— зауважив пан Ляпка.

Інженер Кіптява провів нас аж до трамвайної зупинки, розповідаючи цікаві випадки із свого життя.

Виявилось, у вільний від роботи час він, щоб не розучитися заплітати ноги, виступає в цирку як канатоходець.

Коли ми доїхали ескалатором до кінцевої зупинки, там стояв трамвай і терпляче ждав нас. Це був той самий трамвай, що його збільшив пан Ляпка. Він нізащо не хотів без нас рушати, й коли ми з'явилися, радісно заскреготів колесами.

Інженер Кіптява тепло розпрощався з нами, декого полоскотав своєю цапиною борідкою, потім ще трохи погомонів із паном Ляпкою якоюсь незнайомою нам мовою, здається, китайською, з чого я зрозумів єдине слово — Пай Хіво.

Нарешті ми сіли в трамвай і поїхали. Пан Ляпка, щоб у трамваї було просторіше, летів поряд.

Якийсь час ще було видно на зупинці інженера Кіптяву. Він сплітав пальці рук у кіски й махав нам на прощання. У вечірній пітьмі, на тлі місяця, що виплив із-за фабрики, тінь від його цибатої постаті видовжилась до самого неба.

Тільки тоді, як трамвай повернув на вулицю Незабудок, інженер Кіптява зник з очей. Ми виїхали на Міст-самограй, і цього разу він заграв «Марш мухоморів».

Пан Ляпка, муркочучи під ніс, підспівував йому.

Коли ми дісталися майдану Чотирьох вітрів, було так темно, хоч в око стрель, і пан Ляпка роздав нам пломінці свічок, які носив у кишеньці жилетки. Так ми й добралися до нашої академії.

Вдома нас чекала прикра несподіванка.

У всіх класах, залах, кімнатах було чорно від мух.

Ці осоружні нахаби налетіли крізь розчинені вікна, обліпили стіни, меблі, стелю, підлогу. Вони снували незліченними роями й дзижчали. А коли ми переступили поріг, із властивою їм зухвалістю накинулись на нас. Мухи лізли нам у ніздрі й до рота, кидалися межи очі, заплутувалися в волоссі, роїлися під стелею, по кутках, під ліжками й під столами. Щоб перейти з кімнати в кімнату, треба було заплющити очі, затамувати віддих і відмахуватись од них обома руками. Я ніколи ще не бачив такого нашестя мух.

Вони літали, дотримуючи бойового порядку, як ескадрильї літаків, шикувалися в каре, загони й полки. Вони кидалися в атаку, дзумлячи так заклично, що, здавалося, лунають військові сурми. їхні ватажки вражали розміром крил, войовничістю й відвагою. А кожен укус засвідчував — мухи стоятимуть на смерть.

У кімнату, до якої я з такими труднощами проник, раптом залетіла мушина королева. Вона віддала кілька коротких наказів своїм полководцям, укусила мене за носа й подалася на інший фланг бою.

Світло ламп не могло пробитися крізь чорну хмару, що зависла в повітрі. Ми пересувалися навпомацки, топчучи і вбиваючи осатанілих мух цілими роями. Але їх не меншало.

Ми вхопили хустки, рушники, але й вони не допомогли. Замість убитих мух з'являлися нові й накидались на нас з іще більшим завзяттям.

Пан Ляпка, що люто змагався з мухами по всіх кімнатах, кінець кінцем знемігся. Закинувши ногу на ногу, він повис у повітрі й глибоко замислився. За одну мить його так обсіли мухи, що й живого місця не лишилося.

І тут панові Ляпці урвався терпець. Він вигулькнув за вікно й невдовзі вернувся, тримаючи в руках павука-хрестовика. Пан Ляпка приклав до павука чарівну помпочку — і той почав рости на очах. Коли він став завбільшки як кіт, пан Ляпка зринув із ним догори й примостив на стелі. Павук небавом заходився снувати павутину. Між стелею й підлогою зависло безліч ниток, і за якихось чверть години кімнату було поділено на дві половини. Сотні й тисячі мух попадали в павучі сіті. Павук накидався на них, без ліку нищив. Та незабаром він наситився, і чарівна помпочка перестала діяти. Павук почав меншати, став такий, як був, а відповідно зменшились і його тенета, й мухи, щоб помститися за своїх товаришок, в одну мить розтерзали павука.