Іван Багмут - Блакитне плесо

В двері хтось постукав.

— Заходьте, — обізвалася мати.

Ввійшов Гриць і, привітавшись, сказав до Панька:

— Щоб через чверть години був у школі!

— Чого? — стурбувався хлопець.

— Треба, — коротко кинув Гриць і вийшов з хати.

«За шибку і за хом’яченят!»— подумав Панько і кинувся навздогін за Грицем.

— Грицьку! — гукнув він. — Навіщо мене викликають?

Та той тільки махнув рукою і, нічого не відповівши, зник за ворітьми.

Мати стурбувалася негайним запрошенням Панька до школи та ще в такий незвичайний час.

— Чого ж тебе викликають? — спитала вона сина. Панько почервонів, згадавши розбиту шибку, і невпевнено промовив:

— Та, мабуть… як… члена комісії…

Мати недовірливо подивилася на хлопця, і той зовсім зніяковів.

— Якої комісії?

— Та якої? По ставку… — відповів Панько похмуро.

— Мабуть, уже чогось накоїв? Член комісії…— підозріло промовила мати. — Кажи, що таке?

Панько мовчав.

— Ти скажеш чи ні? — підступила мати на крок до хлопця. Панько стояв, упершись очима в долівку, і це переконало матір, що викликають його неспроста.

— Що сталося? — не на жарт переполошилася жінка.

— Та то не я, то кіт, — глухо промовив Панько.

— Який кіт? Що кіт? Кажи мені толком!

Панько змушений був розповісти все про розбиту шибку і про хом’яченят.

— От дурненький! — несподівано ласкавим голосом промовила мати, — Чого ж ти так турбуєшся? Розкажи усе по правді, і тобі нічого не буде. Хіба ж ти навмисне це зробив?

Панько враз засяяв. Справді, він же не навмисне. Розкаже все, як було. Степан Юрійович зрозуміє… Він схопив кашкета.

— Я побіжу!

— Біжи та гляди, правду кажи! Не вчись брехати!.. Член комісії…— з докором, але без серця сказала мати, зачиняючи за ним двері.

Сонце вже сідало, коли Панько прийшов до школи. З відчиненого вікна директорового кабінету чутно було гомін, і Панько попростував туди.

— Ага, от і Чоломбитько! — сказав Степан Юрійович, побачивши Панька. — Заходь!

В кабінеті зібралася вся рада піонерської дружини, члени комсомольського бюро, вожаті, кілька викладачів. На чільному місці- сидів сам директор школи.

Панько набрав повні груди повітря, оглянув усіх і рішуче сказав:

— Я хотів провітрити кімнату. Я не думав, що кіт влізе в кватирку.

Всі раптом замовкли і здивовано дивились на хлопця.

— Я не винен, — продовжував Панько. — То кіт.

— Що? Що? — зацікавився Аркадій Іванович.

— Хоч би й не викликали мене, я сам би сказав. Завтра сказав би.

— Хто винен? Про якого кота ти говориш? — спитав директор школи.

Панько розповів більш докладно про все, що сталося в піонерській кімнаті і ще раз запевнив, що сам прийшов би, хоч би його й не викликали. В кімнаті знявся сміх.

— Тебе викликали на нараду як активіста, — сказав Степан Юрійович, усміхнувшись. — Шкода хом’яченят, але зараз мова йтиме про інше. Сідай, поговоримо про справи на будівництві ставка.

Панько полегшено зітхнув.

Степан Юрійович почав з того, що ентузіазм школярів спадає. Майданчик на будівництві малий, а піонерів і комсомольців багато. Вони один одному заважають. Також має значення і те, що за три дні греблі не насипеш, а діти, коли кінця роботи не бачать, втрачають інтерес до справи.

— Що ж робити? Як підняти інтерес до праці? — спитав Степан Юрійович і запропонував: — По-перше, перевести роботу на дві зміни, по-друге, влаштувати на греблі щось подібне до піонерського табору. Одна зміна працюватиме, а друга в цей час розважатиметься. Організувати ігри, художню самодіяльність, видавати щодня стінну газету.

— Правильно! — загули збори.

Посипалися пропозиції:

— Футбол!

— Неодмінно футбол!

— І волейбол!

— А скраклі?

— І скраклі!

— Та хіба тільки ігри! — виступила Аргунь. — Давайте зберемо гербарій всіх рослин, що ростуть зараз на ставку. Потім через рік або два ми зберемо новий гербарій і побачимо, як змінилася рослинність від того, що змінилися умови.

— Розумно! — коротко кинув Аркадій Іванович.

— І знаєте, що ще? — продовжувала Аргунь. — Колії б Корній Корнійович дав нам околоту або хоч соломи, ми могли наплести матів, щоб можна було організувати під час перерви годину відпочинку.

— Теж хороша думка, — похвалив дівчинку Степан Юрійович. Я сьогодні ж поговорю з головою колгоспу і домовлюсь про солому.

Панько розповів про свою розмову з Квашею і запропонував виключити його з піонерської організації, а в першому номері стінгазети дати замітку під заголовком: «Дезертир Микола Кваша».