Стівен Кінг: Плесо

— У ті часи дістатися по той бік Плеса було набагато важче, — казала Стелла Фландерс онукам останнього літа свого життя, того самого літа, коли вона почала бачити привидів. Дітлахи мовчки дивилися на бабцю широко розплющеними очима, а її син, Олден, який сидів на ґанку та щось вирізав з дерева, навіть кинув свою справу й озирнувся. Була неділя, а в неділю Олден нізащо не ставив човен на воду, не зваблюючись навіть захмарною ціною за лангустів.

— Що ти маєш на увазі? — запитав Томмі, але старенька ані пари з вуст. І далі сиділа біля холодної печі у своєму кріслі-гойдалці, мирно постукуючи кімнатними туфлями по підлозі.

Томмі звернувся до матері:

— Що мала на увазі бабуся?

Лу лише похитала головою, усміхнулася та відіслала дітей зі слоїками збирати ягоди.

Стелла подумала: «Вона забула. А чи знала вона взагалі?»

У ті часи дістатися по той бік Плеса було набагато важче. Якщо комусь і було про це відомо, так це Стеллі Фландерс. Вона народилася в 1884 році. Найстарша мешканка острова Ґот (Козячого острова) ніколи в житті не була на материку.

«Кохаєш?» Питання гризло її, а вона навіть не розуміла, до чого це.

Увійшла у свої права осінь, холодна осінь без обов’язкових злив, яка по-справжньому прикрасила дерева не тільки на острові Ґот, а й по той бік на мисі, що має назву Ракун-Гед — Голова Єнота. Тієї осені вітер затягував довгі прохолодні мелодії, і Стелла відчувала, як кожна нота знаходить відгук у її серці.

Дев’ятнадцятого листопада, коли перші зливи зі шквальним вітром ринули зі свинцевого неба, Стелла святкувала свій день народження. Були присутні майже всі мешканці селища. Завітала Гетті Стоддард (її мати померла через плеврит у 1954 році, а батько зник безвісти з човном «Дансер» у 1941 році). Завітали Ричард та Мері Додж: Ричард повільно пересувався стежкою, спираючись на костур — артрит осідлав його, мов невидимий вершник. Звичайно ж, не обійшлося без Сари Гейвлок; Сарина матуся, Анабель, була Стеллиною найкращою подругою. Вони разом відвідували місцеву школу з першого по восьмий класи, а потім Анабель вийшла заміж за Томмі Фрейна, який у п’ятому класі доводив дівчину до сліз, коли смикав за коси. А сама Стелла узяла шлюб з Біллом Фландерсом, який колись вибив у неї з рук підручники, і ті попадали просто в багнюку (але Стелла таки спромоглася не розрюмсатися). Уже давно пішли з життя і Анабель, і Томмі, а Сара єдина з їхніх сімох дітей залишилася на острові. Сарин чоловік, Джордж Гейвлок, якого всі кликали Великим Джорджем, загинув на материку в 1967 році, того самого року, коли не було риби. Жахлива смерть: з руки Великого Джорджа вислизнула сокира… стільки було крові! Поховали його на острові за три дні після загибелі. Сара завітала до Стелли на день народження і привітала:

— З днем народження, бабусю! — Стелла міцно обійняла її та заплющила очі

(Кохаєш, так? Кохаєш?)

але жодної сльози.

Був на святі й величезний торт на честь іменинниці. Його приготувала Гетті зі своєю ліпшою подружкою, Вірою Спрюс. Гості, що зібралися, хором вигукували: «З днем народження!» — досить голосно для того, щоб заглушити вітер… принаймні на деякий час. Навіть Олден приєднався до загального вітання, хоча зазвичай він виспівував лише гімн «Воїни Христа, сміливіше в запеклий бій» та різдвяні молитви у церкві, в усіх інших випадках лише ворушив губами, похиливши голову, а його величезні відстовбурчені вуха палали, мов томати. На іменинному торті Стелли було дев’яносто п’ять свічок, й попри те, що вона й досі чула завивання вітру, незважаючи на гучні вітання, її слух був уже не такий гострий, як раніше.

Їй здавалося, що вітер вигукує її ім’я.

— Я була не єдиною, — розповіла б вона нащадкам Лу, якби могла. — За моїх часів на острові жило та помирало багато людей. У ті часи не було поштових скриньок; Булл Саймс тоді доставляв пошту, коли вона надходила. І ще тоді не було переправи. Якщо жінка мала справи на материку, на Ракун-Геді, чоловік саджав її у власний рибальський човен. Наскільки мені відомо, на острові до 1946 року не було навіть каналізації й унітазів зі змивом. Саме син Булла, Гарольд, привіз на острів перший унітаз через рік після того, яку Булла стався серцевий напад, коли він перевіряв пастки на лангустів. Пам’ятаю, бачила, коли тіло Булла несли додому, загорнувши в брезент, то стирчав один його зелений чобіт. Пам’ятаю… А вони б запитали: