Клара Фехер - У мене буде острів

— Ввечері…— замислився Жолі. — Мамуню! Я краще зараз ляжу спати — і спатиму до завтрашнього ранку. Гаразд?

— Вставай, Жоліко! — сказала мама, торкнувши Жолі за плече. — Сьогодні неділя!

— І в мене є острів! — Жолі скочив з ліжка. — Мені одягнутися в новий костюм?

— Ні, одягнися так, щоб було найзручніше гратися. Візьми той синій светр, що його купили тобі торік.

— То й умиватися не треба?

— Умиватися треба. І то хутенько! Та не стій босий, бо схопиш нежить і не потрапиш на острів…

Жолі миттю одягнувся, похапцем поснідав і став допомагати прибирати вітальню. Рівно о дев’ятій задзеленчав дзвінок у передпокої. Це були Шаньї Еніш та Берці Хартаї.

— Ми прибули на твій острів, — сказав Шаньї. — Я приніс Бене.

— А я компас, — докинув Берці.

— Роздягайтеся, — запросила мама. — Жоліко, вирушайте всі разом на острів.

Жолі, Шаньї та Берці увійшли до кухні. Двері комірчини були розчинені навстіж. Перед дверима лежав пліт. Він був збитий із старих пральних дощок, але яке це мало значення!

На плоті — «ящики» (коробки для взуття). На них написано: «Сухарі», «Питна вода», «Порох». Майорів і прапорець — той самий, що його тайкома вишили Ютка та Каті. Па прапорці напис: «Острів Жолі».

— Оце мій острів! — радісно вигукнув Жолі! — Тут ми будемо гратися!

На кухні стояли тато, мама, Ютка і Каті. Вони хором крикнули: «Ура!» Потім Ютка заграла на сопілці, Каті забила в барабан, і всі вони заспівали:

Жолі, Шаньї та Берці увійшли до комірчини. Не комірчини — справжнього, справжнього острова! Стіни вже зовсім висохли. Хлоп’ята милувалися морем, пальмами, слоном, жирафою, левами, тиграми. Вони на острові! Перед ними — море! Вони помандрують у далекий незвіданий світ!..

В «ящиках» з написами «Сухарі», «Порох» теж не було порожньо: вони стояли повнісінькі яблук і бутербродів з сиром…

А це що? Курінь! Справжній курінь! Невеликий, щоправда — лише один остров’янин може залізти в нього. Але то байдуже! І байдуже, що він сплетений з нейлонової мотузки. Він зовсім як очеретяний…

Під стелею сяяла яскрава лампочка. Це сонце заливає острів своїми гарячими променями!..

— Це мій острів! — без кінця повторював Жолі. Він знову і знову торкався молотка, піщаного годинника, транзистора; не знав, з чим гратися спочатку — з біноклем, з компасом, чи з їжаком Бене…

— Я доплив до свого острова тому, що дуже гарно поводився, — сказав Жолі і сам повірив у це. Берці та Шаньї промовчали…

Вони по черзі залазили в курінь. Потім зробили собі індіанські прикраси на голови, потім стали горлати по-бойовому — одне слово, почували себе на острові якнайкраще!

Жолі стискав у руках бінокль. Час від часу дивився в нього і бачив: стіни комірчини-острова розсуваються, обрій ширшає, море починає вигравати блакитними хвилями. Жолі сходить на корабель. Вітрила надимаються. Корабель лине по хвилях. Ось острів. Жолі причалює. Пливе далі. Ще один острів… Ще… До Жолі підходить слон. Стає на коліна. Жолі вилазить слону на спину і верхи мандрує по острову. Ось він бачить трав’яні хатини тубільців Берці Хартаї та Шаньї Еніш і по-дружньому вітає їх…

Хлоп’ята гралися до полудня. Аж раптом засурмила сурма, і біля острова з’явився сурмач — Ютка. Вона сповістила, що обід уже на столі і капітанів просять помити руки…

Жолі дбайливо замкнув свій острів.

— Але ж ми повернемось на острів? — тривожно спитав Берці.

— Звичайно, повернемось, — відповів Жолі. — Ще й принесемо моркви для Бене.

Вони покинули острів — найкращий острів у світі, з пальмами, куренем, їжаком і з морем навкруги. Чарівний острів… А найчарівніше — те, що варто лише відчинити двері, і ти вже не на острові, а вдома, з мамою, татом, Юткою і Каті…

И(Угор)

Ф46

Другокласник Жолі — веселий мрійник і пустун — дуже хоче мати острів. Власний острів, па якому можна полювати диких звірів, палити вогнище, будувати індіанські хатини… Вирушати з острова в плавання, відкривати далекі, незнані світа… Але дістатися на цей острів можна тільки на «човні гарної поведінки», а це так важко! Шторми часом виносять човен Жолі на скелі; підступні рифи чатують па нього… Але врешті-решт човен допливає до острова.

Перекладено за виданням: Klara Feher. Lesz nekem egy szigetem. Móra Ferenc Кőnyvkiado, Budapest, 1972.